Офіційний сайт народного депутата України Валерія Дубіля

Програма народного депутата

Національна безпека

Неоголошена війна Російської Федерації на Донбасі та окупація Криму стала можливою через злочинне систематичне нехтування основних засад національної безпеки. Причому агресія Росії виявила незахищеність нашої держави чи не перед всіма видами загроз: військове вторгнення, енергетична залежність, інформаційна антиукраїнська пропаганда, економічні санкції (заборона на ввезення низки товарів з України) тощо. Тому питання національної безпеки є найбільш актуальним і нагальним на сьогодні та потребує консолідації суспільства і всіх політичних рухів щодо проведення таких реформ:

  • відновлення ядерного статусу держави;
  • затвердження нової воєнної доктрини, яка відповідає сучасним військовим загрозам та дозволить дати гідну відсіч військовій агресії проти України;
  • підвищення витрат країни на оборону та державне замовлення для армії до 5 % ВВП;
  • ратифікація Римського статуту для забезпечення Україні права звернення в Міжнародний кримінальний суд у м. Гаага щодо зупинення військового захоплення України та притягнення до відповідальності тих, хто вчинив злочини проти людяності;
  • поглиблення співпраці з міжнародними організаціями та відомствами, що здійснюють діяльність у сфері міжнародної безпеки (НАТО, Європейська Комісія, Поліцейська служба Європейського Союзу, Євроюст (Європейським агентством у справах судових органів), Європейське агентство з охорони зовнішніх кордонів тощо);
  • розробка і затвердження Концепції реформування правоохоронних органів і спеціальних служб України;
  • розробка і прийняття Концепції розвитку науково-технічного й виробничо-технологічного потенціалу вітчизняного оборонно-промислового комплексу на основі європейських принципів;
  • дотримання інформаційно–психологічної безпеки громадян і держави в цілому
  • приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів і процедур з питань інформаційної та кібернетичної безпеки;
  • диверсифікація маршрутів і джерел енергопостачання, зокрема організація постачання природного газу в реверсному напрямі;
  • модернізація газотранспортної інфраструктури;
  • завершення реструктуризації та розподілу функцій НАК «Нафтогаз України»;
  • розвиток виробництва відновлюваних джерел енергії.

Децентралізація системи державного управління

Система місцевого самоврядування на сьогодні не задовольняє потреб суспільства. Функціонування органів місцевого самоврядування у більшості територіальних громад не забезпечує створення та підтримку сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку людини, її самореалізації, захисту її прав, надання населенню органами місцевого самоврядування, утвореними ними установами та організаціями високоякісних і доступних адміністративних, соціальних та інших послуг на відповідних територіях.

Першопричиною такої ситуації є глобальна централізація системи державного управління в Україні, коли максимум повноважень і фінансових ресурсів залишаються прерогативою держави, а до громад доходить мізер. Така централізована система є неефективною: здійснення постійної фінансової підтримки через районні бюджети малочисельних територіальних громад з використанням системи дотацій вирівнювання є обтяжливим для державного бюджету та стримує розвиток малих міст і великих селищ.

Децентралізацію влади в Україні необхідно розглядати як частину більш масштабної реформи державного управління, яка передбачає перерозподіл завдань, повноважень і ресурсів на національному, регіональному та місцевому рівнях, зокрема передачу ширших повноважень, функцій і ресурсів від держави органам місцевого самоврядування. Удосконалення потребує також система територіальної організації влади з метою підвищення ефективності управління суспільним розвитком на відповідній території.

Вважаю за необхідне розробляти зміни до законодавства та підтримувати реформи щодо:

  • передачі більшості повноважень і ресурсів на рівень територіальних громад – сіл, селищ та міст;
  • максимального залучення населення до прийняття управлінських рішень, сприяння розвитку форм прямого народовладдя;
  • чіткого розмежування повноважень як між різними органами місцевого самоврядування, так і між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
  • забезпечення бюджетної автономії та фінансової самостійності місцевих бюджетів;
  • незалежного формування та затвердження місцевих бюджетів;
  • скасування механізму вилучення коштів до державного бюджету;
  • закріплення права місцевого самоврядування на частку загальнонаціональних податків (ПДВ, податок на прибуток підприємств тощо);
  • вільного регулювання органами місцевого самоврядування ставок місцевих податків і зборів;
  • забезпечення переходу на банківське обслуговування розпорядників коштів місцевих бюджетів (позбавитись посередництва органів Держказначейства);
  • розробки та запровадження нового механізму бюджетного регулювання та вирівнювання орієнтуючись на жителя громади, ане фінансово-економічні показники розвитку регіону;
  • уніфікації і стандартизації публічних послуг, що надаються населенню органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з урахуванням принципів максимальної доступності послуг для споживачів та визначення на законодавчому рівні умов для їх належного фінансування;
  • децентралізації адміністративних послуг (реєстрація нерухомості, бізнесу, об'єднань громадян, державної архітектурно-будівельної інспекції);
  • створення дієвих механізмів захисту прав місцевого самоврядування в судовому порядку.

Гуманітарна політика

Гуманітарна сфера суспільства постійно зазнає трансформацій. На жаль, тривале спекулювання такими базисними загальнолюдськими цінностями як мова, національна ідентичність, етнонаціональна самосвідомість стали чи не найбільш визначальним чинником ситуації, що склалася на Сході України і триває у вигляді кровопролитної війни.

З часів проголошення незалежності України складалося так, що реформування гуманітарної сфери ніколи не було пріоритетним завданням української влади, а скоріше другорядним – після реформ економічних (бюджетної, податкової системи, дерегуляція бізнесу тощо). У той же час відомо, що саме гуманітарна політика, яка складається з культурної, етнонаціональної, освітньої, наукової, інформаційної та інших видів політики, спрямована на всебічний розвиток людини як особистості, забезпечення її конституційних прав і свобод. Саме стан гуманітарної сфери свідчить про добробут людини зокрема і держави в цілому, про рівень розвитку демократії, ринкової економіки та життя суспільства.

Вважаю, що основними напрямами реформування гуманітарної сфери України у найближчі роки повинні стати:

у сфері освіти і науки:

  • дерегуляція в сфері дошкільної освіти та створення умов для розвитку приватних дошкільних навчальних закладів;
  • розширення автономії загальноосвітніх навчальних закладів;
  • модернізація професійно-технічної освіти: передача функцій з управління місцевим органам влади, створення ефективних механізмів співпраці з роботодавцями, узгодження стандартів з кваліфікаційними характеристиками робочих місць тощо;
  • збереження та розширення мережі позашкільних навчальних закладів;
  • розвиток університетської науки;
  • забезпечення ефективної взаємодії освіти, науки і практики;
  • запровадження грантової системи прикладних досліджень;
  • підвищення статусу вченого у суспільстві;
  • актуалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та напрямів інноваційної діяльності, законодавче підсилення їх значення під час вирішення запровадження реформ;
  • у сфері охорони здоров'я:
  • завершити будівництво та облаштування найсучаснішого комплексу дитячої спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ»;
  • забезпечення доступності якісних медичних послуг для усіх громадян країни;
  • переорієнтація реформи з оптимізації, тобто скорочення фінансування, на ефективне використання коштів
  • поетапний перехід на страхову медицину;
  • врегулювання питання стосовно стимулювання добровільного медичного страхування;
  • забезпечення ефективної профілактики інфекційних та неінфекційних захворювань;
  • подальша розбудова первинної ланки – сімейної медицини;
  • запровадження системи управління якістю медичної допомоги;
  • формування системи електронної охорони здоров'я та об'єднання інформаційних ресурсів галузі у єдине інформаційне поле;
  • забезпечення ефективної фармацевтичної політики;
  • здійснення ефективного інформаційно-комунікаційного забезпечення побудови нової системи охорони здоров'я;
  • створення системи професійного самоврядування, саморегульованих організацій надавачів медичної допомоги з поступовою передачею певних регуляторних та управлінських функцій до структур громадянського суспільства;
  • розвиток мережі амбулаторій у сільській місцевості і у містах.

у сфері культури:

  • децентралізація державного управління сферою культури, що передбачає збільшення обсягу повноважень місцевого самоврядування;
  • збереження та примноження власних духовно–культурних цінностей;
  • розширення мережі закладів культури, що є регіональними і місцевими осередками культуротворчого життя, розвитку аматорства, народних промислів, професійного мистецтва;
  • покращення якості надання культурних послуг, а також забезпечення належної охорони та вільного доступу громадян до культурних цінностей національного та світового значення;
  • відродження та актуалізація культурної спадщини та осередків культурної самобутності регіонів країни як основи розвитку внутрішнього та міжнародного культурного туризму;
  • виробництво національних фільмів, зокрема патріотичного спрямування та соціально значущих (документалістики, пізнавальних тощо) фільмів;
  • забезпечення видання книг державною мовою, перекладної фахової та художньої літератури, а також програми заохочення споживання книжкової продукції;
  • налагодження взаємовигідної співпраці з діаспорою щодо популяризації України та українців, лобіювання їх інтересів в інших країнах та міжнародній арені
  • запровадження ефективних механізмів консолідації усіх етнічних складових українського суспільства, що є необхідним для успішного розвитку України як європейської держави;
  • заснування Єдиної помісної української церкви.

Економічний розвиток і підприємництво

Реалізація основних конституційних прав, свобод і гарантій громадян, у тому числі щодо побудови соціальної держави, базується на створенні сприятливих умов для ведення підприємницької діяльності, високих показниках зростання основних макроекономічних показників, належному рівні добробуту громадян, побудові конкурентного середовища – тобто на забезпеченні державної політики спрямованої на досягнення стійкого економічного зростання. Саме економіка держави і рівень розвитку підприємництва є тими ключовими факторами, за якими здійснюється оцінка стану добробуту не лише країни, але й кожного її жителя.

У сфері економічного розвитку та підприємництва буду ініціювати та підтримувати законодавчі ініціативи щодо:

  • підписання Угоди про асоціацію з ЄС, гармонізації українського законодавства із законодавством ЄС;
  • запровадження системи електронного уряду, у тому числі електронного документообігу та дистанційної форми надання послуг;
  • створення сприятливих умов для функціонування конкурентного середовища, демонополізація бізнесу;
  • збільшення частки інноваційної складової розвитку економіки, спрощення процедури відкриття та забезпечення фінансових стимулів функціонування наукових парків;
  • реформування податкової системи, скорочення кількості податків і зборів;
  • розвиток банківського сектору, спрямування його потужностей на підтримку малого і середнього бізнесу, у тому числі шляхом суттєвого знижок відсоткових ставок за кредитами;
  • зниження податкового навантаження на фонд оплати праці;
  • спрощення процедур відкриття, ведення і закриття бізнесу;
  • запровадження заявницького принципу відкриття власної справи: достатньо лише повідомити контролюючі органи і розпочинати бізнес;
  • дерегуляції бізнесу, скасування більшості дозволів, ліцензій тощо.
  • Як депутат-мажоритарник спрямую свої зусилля на:
  • децентралізацію влади, надання більших повноважень і фінансових ресурсів місцевим бюджетам;
  • сприяння у погашенні заборгованості із заробітної плати місцевими держпідприємствами;
  • залученні приватного капіталу для виконання державних програм розвитку галузей промисловості;
  • формуванні регіонального фонду підтримки підприємництва та кредитно-гарантійної установи, запровадженні ефективного механізму мікрокредитування суб'єктів підприємництва, зокрема шляхом залучення іноземних кредитних ресурсів;
  • заохоченні об'єднання малих та середніх підприємств у ділові мережі та формуванні регіонального кластеру підприємств та інституцій;
  • створенні у м. Чернігів інвестиційного центру з метою залучення фінансових ресурсів, що будуть спрямовані на реалізацію в області інвестиційних проектів у всіх сферах життя громади.

Соціальна політика

У Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Стаття 1 Основного Закону декларує, що Україна є соціальною державою.

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила державні соціальні стандарти та соціальні гарантії, що є складовою конституційного права, а тому є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Тому вважаю за необхідне протягом своєї каденції у Верховній Раді України сприяти реалізації таких реформ у контексті удосконалення державної політики соціального захисту громадян:

  • запровадження клієнтоорієнтованої системи забезпечення державою основних конституційних прав і свобод людям, які потрапили у складні життєві обставини;
  • гарантування включення людей з особливими потребами у всі суспільні, політичні, економічні, соціальні процеси у державі;
  • законодавче затвердження принципу «гроші ходять за людиною» для людей з особливими потребами;
  • спрощення процедури соціального замовлення – активне і безперешкодне залучення громадських організацій до сфери надання соціальних послуг;
  • розширення/актуалізація переліку видатків Державного бюджету України на соціальний захист та соціальне забезпечення;
  • поступове збільшення розміру прожиткового мінімуму, який повинен відповідати реаліям сучасного життя;
  • забезпеченні розміру мінімальної пенсії на рівні не менше ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб;
  • стабілізації солідарної пенсійної системи, зокрема шляхом подальшої детінізації заробітної плати;
  • запровадженні та розвитку накопичувальної пенсійної системи (загальнообов'язкового та добровільного пенсійного страхування);
  • ліквідації пенсійної «зрівнялівки» - забезпеченні диференціації розмірів пенсій.
  • Також беру на себе зобов'язання щодо:
  • наданні малозабезпеченим адресної матеріальної допомоги на лікування;
  • оздоровленні дітей, що належать до соціально вразливих категорій;
  • підтримці дитячих будинків сімейного типу;
  • підтримці реабілітаційних та інтернатних установ для осіб з особливими потребами, у тому числі дітей;
  • соціальному становленні та розвитку молоді.

Екологічна стратегія

Інтеграція України до Європейського Союзу передбачає здійснення широкого кола заходів з гармонізації українських стандартів та законодавства до європейських. Україна продовжує відставати з їх прийняттям особливо у сфері екологічного управління, що створює бар'єри для українських експортерів, залучення інвестицій та їх ефективного використання.

Економіка України неконкурентоспроможна в результаті енергоміскості та ресурсовитратності, тому необхідна її екологізація – перехід на поновлювані джерела енергії, впровадження «зелених» технологій і раціональний підхід до використання ресурсів, враховуючи, що викопні види палива, які найбільшою мірою відповідають за забруднення повітря, залишаються основним джерелом енергії в Україну і займають 82 % в загальному обсязі споживання первинних енергоносіїв.

Необхідність в цілісній національній системі екологічного управління підтверджується також станом екосистемного потенціалу України, який характеризується як антропогенно-виснажений внаслідок непомірного використання та споживацького ставлення. Розбалансованість функцій використання природного капіталу та його відтворення призвела до широкомасштабних деструктивних процесів, які становлять реальну загрозу для здоров'я нації. Все це потребує від державних інституцій, посадових осіб, усього суспільства особливого розуміння та дій щодо застосування екосистемного підходу в практиці державного планування й управління, національного розвитку та життєдіяльності.

Гармонійне співіснування людини і природи планую забезпечити шляхом ініціювання і підтримки таких громадських та законодавчих ініціатив:

  • формування нового екологічного мислення, етики й культури суспільства;
  • розробка механізмів мотивації і стимулювання, що забезпечують зацікавленість всіх господарських структур в організації і орієнтації своєї діяльності на екоорієнтірованний шлях через систему податків, кредитів, субсидій, тарифів, мит, страхування;
  • пошук, акумуляція і розробка екологічних інновацій;
  • розвиток ефективної компенсації наслідків впливу на довкілля;
  • створення екологічної інфраструктури, вдосконалення системи моніторингу;
  • забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку на основі раціонального використання, охорони та відновлення природно ресурсного потенціалу;
  • впровадження відновлювальних енергоресурсів і нових видів палива;
  • реалізація переходу до господарювання на основі принципу максимальної продуктивності ресурсів;
  • зменшення негативного впливу продукції на умови життєдіяльності людини, а також на довкілля впродовж усього її життєвого циклу (від проектування до використання та утилізації або захоронення її відходів) шляхом змін у самій продукції та поводженні з нею задля зменшення кількості відходів, що утворюються в результаті її продукування, використання та ліквідації,
  • технологічне переозброєння підприємств із оснащенням їх сучасним природоохоронним устаткуванням, а також виведення з експлуатації підприємств із застарілим обладнанням;
  • модернізація й розвиток екологічно безпечних видів транспорту, транспортних комунікацій і палива, у тому числі міського громадського транспорту;
  • розвиток екологічно безпечних технологій реконструкції житлово-комунального комплексу й будівництва нового житла.

Аграрний сектор і розвиток села

Україна за аграрним потенціалом посідає провідне місце в світі. Проте цей потенціал використовується вкрай неефективно і агропромисловий комплекс за рівнем розвитку значно відстає від передових країн світу.

Починаючи з 1991 року чисельність сільського населення зменшилася на 2,5 млн. осіб, а кількість сільських населених пунктів — на 348 одиниць. Саме тому, держава повинна взяти на себе зобов'язання забезпечити пріоритетний розвиток аграрного сектору національної економіки, утвердити його конкурентоспроможність та сприяти становленню суспільної гармонії – однакової якості життя громадян України як на селі, так і в місті.

Своїми завданнями вбачаю сприяння у:

  • розв'язанні проблем забезпечення сільського господарства сучасною технікою вітчизняного виробництва, створенні та забезпеченні функціонування машинно-технологічних станцій на комунальній і кооперативній основі в кожному сільському районі;
  • стимулюванні лізингу сільськогосподарської техніки та обладнання з подальшим їх наданням безпосереднім користувачам;
  • отримані державної підтримки безпосередньо сільськогосподарськими товаровиробниками;
  • здійсненні комплексу заходів щодо землеустрою (завершення видачі державних актів на право власності на землю, виділенні меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), тощо);
  • забезпеченні формування цінової рівноваги між попитом та пропозицією на внутрішньому ринку молока і соціального захисту населення від коливань цін на молочні продукти;
  • спрощенні процедури надання земель сільськогосподарського призначення для товарного сільськогосподарського виробництва через земельний аукціону шляхом конкурсного відбору;
  • усунення протиріччя між лісовим та земельним законодавством в частині визначення цільового призначення земельних ділянок, зайнятих полезахисними лісовими смугами.
  • створенні сучасних дорадчих центрів для надання інформації про технології, юридично-правових та маркетингових консультацій з урахуванням передових надбань аграрної науки та досвіду їх практичного застосування;
  • розвитку житлово-комунального господарства, систем газифікації, водопостачання, зв'язку та автомобільних доріг у сільській місцевості з наданням субвенцій відповідним місцевим бюджетам;
  • створенні системи побутового обслуговування на селі;
  • забезпеченні розвитку мережі закладів культурно – просвітницького спрямування для сільської молоді;
  • забезпеченні культурно-освітнього розвитку (добудові шкіл та дошкільних навчальних закладів, бібліотек, клубів, тощо);
  • розвитку сільської медицини шляхом запровадження програми «Сільський лікар», яка передбачатиме створення/відновлення сільських амбулаторій і фельдшерсько-акушерських пунктів та їх оснащення медичною технікою, забезпеченні у повному обсязі закладів охорони здоров'я в сільській місцевості відповідними автотранспортними засобами;
  • запровадженні 20-відсоткової надбавки до заробітної плати працівникам сільських закладів освіти, охорони здоров'я та культури.

Житлово–комунальне господарство

Упродовж останнього десятиліття проблеми, пов'язані з функціонуванням житлово-комунального комплексу, перебувають у фокусі пильної політичної уваги, проте серйозних позитивних зрушень у цій сфері досі не відбулося. Неефективність реформування галузі призвела до критичного стану основних фондів підприємств житлово-комунального господарства. Недосконала тарифна політика зумовила хронічну і постійно зростаючу збитковість підприємств. Нестача власних і бюджетних фінансових ресурсів, їх неефективне розміщення, відсутність дієвого механізму залучення позабюджетних коштів не сприяють вирішенню завдань технічного переоснащення житлово-комунальних підприємств та розвитку комунальної інфраструктури.

З метою забезпечення реалізації заходів реформування житлово–комунального господарства сприятиму в:

  • проведенні інвентаризації, енергоаудиті та енергопаспортизації основних фондів житлово–комунального господарства, визначення ступеня зносу, залишкової балансової вартості, обсягів фінансування, необхідних для їх відновлення та переоснащення;
  • зменшені до рівня експлуатаційної безпеки зношеності основних фондів у житлово-комунальній сфері та витрат і втрат під час виробництва (надання) житлово-комунальних послуг;
  • стимулюванні технічної і технологічної модернізації та підвищені ресурсо – і енергоефективності житлово–комунального господарства;
  • забезпечені поступового виведення з експлуатації аварійних житлових будинків та відбудову аварійних об'єктів комунального господарства на умовах фінансування з державного та місцевих бюджетів;
  • стимулюванні утворення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків та забезпеченості їх ефективної діяльності;
  • залученні у житлово–комунальне господарство інвестицій і співпраці з міжнародними фінансовими установами та донорськими організаціями;
  • забезпечені прозорості у формуванні тарифної і цінової політики на житлово комунальні послуги та здійсненні контролю за їх якістю;
  • забезпечені захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг;
  • розробці проектів нормативно-правових актів з питань регулювання відносин у сфері житлово-комунального господарства на основі наданих рекомендацій, пропозицій та зауважень споживачів і виробників/виконавців житлово - комунальних послуг, тощо.
  • Україна потребує також нових підходів до формування житлової політики, метою якої повинне стати забезпечення населення доступним, високоякісним і комфортним житлом.
  • У цій сфері сприятимемо в:
  • будівництві (придбанні) доступного житла;
  • отриманні у власність житлових приміщень мешканцями гуртожитків, що перебувають у власності територіальних громад та тих, які було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації);
  • збільшенні видатків державного бюджету на фінансування житлового будівництва для молодих сімей (першочергово багатодітних), а також обсягу кредитів, що надаються молодим сім'ям для будівництва або придбання житла;
  • розробці проектів нормативно-правових актів з питань впровадження фінансово-інвестиційного механізму державної підтримки будівництва (придбання) доступного житла та житлового будівництва в цілому.
Подiлитись посиланням:
Додати коментар

Захисний код