Офіційний сайт народного депутата України Валерія Дубіля

Українці не можуть собі дозволити ліки: як знизити ціни

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на kievvlast.com.ua.

Ціни на ліки в Україні постійно зростають і стають все більше недоступними для українців. Зараз їхня вартість – головне навантаження, яке несуть українські пацієнти зі своєї кишені. Тільки вдумайтесь: 90% з 90 млрд об’єму внутрішнього фармацевтичного ринку складають гроші пацієнтів. Ціни на ліки у аптеках зростають швидше за інфляцію, а відтак, і навантаження на гаманці українців! У 2017 році середня вартість упаковки ліків в аптеці була 54,9 грн, а у 2019 році – вже 77,5 грн. Зростання більше, ніж на 41%! То що ж робити, щоб зупинити їхній ріст і знизити ціни на ліки?

Фрагментарно зрушити ситуацію з місця не вийде. Саме тому на останньому комітеті ми відхилили законопроект №2735, який пропонував впровадити державне цінове регулювання на ліки, відрегулювавши торгівельні націнки. Здавалось би, він зможе вплинути на ціну і полегшити навантаження на гаманці українців. Але подібне державне регулювання існує у нас із 2008 року, і за весь час свого існування воно так і не змогло стримати постійне підвищення цін на ліки.

Проблему потрібно вирішувати комплексно, адже, якщо розібратися, великі ціни на ліки в аптеках пов’язані не з великою торгівельною націнкою, а з іншими факторами. Наприклад, з монополізацію ринку аптечними мережами та диктуванням цими монополістами своїх умов виробникам ліків: якщо хочеш, щоб твої ліки продавалися в аптеці – плати додаткові гроші (а це до 50% від вартості ліків) аптечній мережі за так званими маркетинговими угодами.

Тому ми проаналізували, з чого зараз складається ціна на ліки і сформували необхідні комплексні кроки з її зниження.

Перший крок. Потрібно запровадити ефективну фармакотерапію: ліки мають призначатися виключно за клінічними протоколами. Потрібно також максимально розширити рецептурний обіг. Тоді замість БАДів і неефективних для лікування саме цієї хвороби препаратів пацієнт придбатиме виключно діючі препарати.

Другим кроком має стати регулювання реклами лікарських засобів. За підсумками 2018 р., вкладення в рекламу ліків “аптечного кошика” збільшилися більш ніж на 60% в доларовому вираженні в порівнянні з 2017 роком і склали майже 23 млрд грн! А це значить, що в ціні кожної проданої в аптеці упаковки ліків, навіть і тих, що не рекламувалися, в середньому близько 26% складають витрати на рекламу!

Третім – демонополізація  аптечного ринку та додаткове регулювання діяльності ліцензіатів з роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Врешті-решт, аптека – не магазин, а заклад охорони здоров’я. Тому потрібно, по-перше, встановити максимальний розмір аптечних мереж, мінімальну відстань від аптек, власником аптеки має бути професіонал та ін.

По-друге, оскільки аптека не продає ліки, а надає фармацевтичну послугу, необхідно змінити фінансовий механізм діяльності аптек. Щоб повернути на прилавки аптек низьковартісні ліки, джерелом доходу аптек замість торгівельної націнки має стати фіксована плата за надання фармацевтичної послуги + торгівельна націнка.

По-третє, для запобігання зловживання з маркетинговими угодами між виробниками та аптечними мережами потрібно запровадити заборону і на маркетингові угоди, і на рекламну діяльність, і на інші непрофільні види діяльності в аптеках. Тоді виклично роздрібний продаж ліків та надання фармацевтичної послуги пацієнту стане основним видом їхньої діяльності.

Четвертим кроком стане регулювання промоції лікарських засобів. Щоб ніхто не зміг обійти Закон, необхідно чітко регламентувати взаємодію представників фармкомпаній з медиками та робітниками аптечних закладів та іншими.

П’ятим – цінове регулювання на ринку лікарських засобів. Як вже говорив, найпростіший механізм регулювання цін на ліки – регулювання торгівельних націнок – вже давно довів свою неефективність в українських реаліях. Замість нього ми пропонуємо регулювати ціну входу ліків на ринок – ціну у внутрішнього виробника і ціну імпорту ліків.

І найголовнішим, шостим кроком, маємо запровадити державну політику щодо підвищення доступності лікарських засобів. Держава має збільшити свою участь у фармринку, державне замовлення, запровадити цінове регулювання, забезпечити прозорість своїх дій та усунути зайві бюрократичні бар’єри, тощо.

Тільки такий комплексний підхід допоможе досягти нашої головної цілі – забезпечить максимальну доступність до якісного та сучасного лікування нашим пацієнтам. Ми вже разом з експертами й іншими депутатами розробляємо законопроект, положення якого будуть спрямовані на забезпечення зниження цін на ліки в Україні. Найближчим часом наполягатиму на розгляді його у Комітеті з питань здоров’я нації і наступному голосуванні у Верховній Раді.

Зі шкіл і дитсадків продовжують зникати медсестри – чого чекати з 1 квітня

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на kievvlast.com.ua.

Зі шкіл і дитсадочків останні два роки продовжують зникати медсестри. Одні йдуть самі, більшість – скорочують через “медреформу”. Наприклад, у Луцьку планують скоротити 34 медичні сестри дитячої поліклініки, які надають послуги в школах. З початку цього року ще 11 шкіл Чернігова залишилися без медсестер. В Одесі медсестер не фінансуватимуть через міський відділ охорони здоров’я. Чи залишаться українські школи і садочки без медпрацівників? Розповідаю.

Вся справа у фінансуванні. До реформи медсестер у навчальних закладах утримували за рахунок медичної субвенції, вони рахувалися за медзакладами (працювали у структурі міських або районних дитячих лікарень або їхніх поліклінічних відділень). Їх фінансувало Міністерство охорони здоров’я.

Зараз деякі медзаклади ще отримують субвенцію, з якої виплачують зарплати шкільним медсестрам.

З 1 квітня субвенції вже не буде. Саме з цієї дати вся медицина фінансуватимуться через Національну службу здоров’я України. Але НСЗУ не платитиме медичним працівникам у навчальних закладах, бо за медичне супроводження дітей в режимі 24/7 вже заплачено за деклараціями сімейним лікарям. Оплату медпрацівників у школах “реформатори”-представники колишньої влади порахували як подвійне фінансування і прийняли новий порядок фінансування.

Як на мене, це неправильно як мінімум тому, що шкільний лікар у медкабінеті перебуває безпосередньо у школі та може надати невідкладну меддопомогу на місці. Адже сімейні лікарі навіть не виїжджають на виклики!

За логікою авторів цієї новації, якщо раптом у класі 40 дітей, і батьки кожного з них підписали декларацію з лікарем, то при, скажімо, масовому отруєнні, кожен має звернутися до свого педіатра!

Набагато простіше, щоб першочергову допомогу надавав один лікар, ніж скоординувати роботу багатьох медиків, з якими підписані декларації. Як це зробити?

На жаль, самостійно заклади освіти не мають можливості організувати роботу медичних кабінетів – вони не можуть отримати ліцензію на медичну практику (що є обов’язковим для функціонування медичного кабінету). Хоча, наприклад, в Чернігові місцева влада намагається “зарахувати” медсестер до штату управління освіти міської ради і виплачувати їм кошти вже з місцевої казни – але вони тільки консультуватимуть і не зможуть проводити лікувальні маніпуляції! Для цього потрібна ліцензія на медичну практику, яку ніхто школі не дасть. Бо щоб її отримати, потрібно ліцензувати свій медкабінет в МОЗі, школа має сама стати медзакладом.

Потрібно йти іншим шляхом.

Місцева влада повинна передбачити гроші на утримання медпрацівників і медкабінетів у школах. Це можуть бути або власні кошти місцевого бюджету, або, що більш правильно, – їх має закласти МОН в освітню субвенцію. Тоді місцева влада (або безпосередньо школи чи дитсадки) зможуть укласти договори з поліклініками, ЦПСМД, лікарнями та оплачувати медпослуги, медкабінети, за які відповідатимуть медзаклади, які вже мають ліцензію. Лише так можна забезпечити установи, де отримують знання наші дітки, медичним обслуговуванням.

Якщо ми бажаємо забезпечити першою медичною допомогою дітей у наших школах і садочках, рішення потрібно приймати негайно!

Україна не готова до епідемії коронавірусу

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на kievvlast.com.ua.

Станом на сьогодні у Китаї вже 6 тис. хворих. Цих цифр лякаються навіть в Україні, адже приріст хворих – у два рази за два дні. Справедливо опасаються й українські лікарі – наша країна не готова до епідемії, будь то 2019-nCoV чи будь-який інший вірус. Колишня влада знищила повністю систему санітарно-епідемічної служби, не створивши нічого нового:

  • 5 років тому за інфекційну безпеку відповідала СЕС.
  • У 2014-му Уряд її реорганізував, приєднавши до Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.
  • У 2017-му – зупинив роботу установи. Хоча тоді вона фактично і не працювала близько трьох років.
  • Інфекційну безпеку «залишили» в МОЗі, але слідкувати за нею не було кому – спеціалізовану МОЗівську державну установу – «Центр громадського здоров’я» – створили лише у травні 2016 року, і цей центр не мав відповідних обласних підрозділів. Крім того, статус Центру (держустанова, а не орган виконавчої влади) не дає йому стільки повноважень, як мала СЕС. Тож на папері вона існує, а насправді – ні.

Непродумані реформаторські кроки за останні роки практично зруйнували систему лікування інфекційних хвороб. Скорочувалися інфекційні відділення лікарень та звільнялися через відсутність фінансування лікарі-інфекціоністи. Зруйнували й систему інфекційних лабораторій, які раніше підпорядковувалися СЕС та утримання яких зараз хочуть перекласти на місцеву владу. Список можна продовжувати.

У результаті – згідно з новим рейтингом GlobalHealthSecurityIndex, готовність України боротися з епідеміями визначили як "нижче середнього" - 38 балів зі 100. Це 94 позиція зі 195 країн, поряд з Домініканською Республікою, Зімбабве, Нігерією й Іраном.

Китай посів 51 місце. Саме зараз у країні проводять активні заходи для локалізації розповсюдження коронавірусу. Хворобу локалізують, адже, не зважаючи на значну кількість захворівших (на 27.01 це 2798 людей), майже всі вони - у Китаї. Маємо тільки 37 випадків захворювання в інших країнах, причому всі пацієнти приїхали з Китаю, безпосередньо з епіцентру епідемії.

Що б зробили за таких умов в Україні, якщо сьогодні навіть нормального законодавчого забезпечення функціонування системи громадського здоров’я та захисту від інфекційних хвороб у нас не існує!? Діючі закони були прийняті ще на початку незалежності нашої країни, їх потрібно переглядати. Декілька проектів закону про громадське здоров’я вже були подані в Раду, але у депутатів не знайшлося часу їх розглянути. Кожен українець розраховував би тільки на себе!

Тож, щоб такої ситуації навіть гіпотетично не виникло, потрібно провести цілий ряд заходів.

Органам влади необхідно швидко відновити роботу санепідслужби, особливо лабораторій інфекційного захисту. Раді - внести необхідні зміни для осучаснення законів України «Про захист населення від інфекційних захворювань» і «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та прийняти новий закон про систему громадського здоров’я.

В Україні потрібно створити чітку координацію всіх служб та чіткі, прозорі алгоритми дій з інфікованими особами, а також алгоритми швидкої ізоляції хворих у спеціалізовані стаціонари. Медики, здатні вирішити ці завдання, в нашій країні є. Вони готові діяти.

Українці більше не чекатимуть на безкоштовні ліки по 20 місяців

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на kievvlast.com.ua.

5 років тому колишнє керівництво МОЗу зробило глобальну помилку, через яку постраждало здоров’я тисяч і тисяч українців. Воно перевело всі централізовані закупівлі ліків на закупівлі через Міжнародні організації. Як наслідок, пацієнти почали їх отримувати із затримкою до 20 місяців.

Два аудити Рахункової палати, Державної аудиторської служби і проведені перевірки на запит нашої лідерки Юлії Тимошенко довели – обдумана помилка МОЗу фактично залишила пацієнтів без ліків. У багатьох з них, тим паче з соціально вразливих верств населення, розвинулися хронічні хвороби, адже вони не пролікувалися вчасно.

Неодноразово я виступав проти практики закупівлі ліків через Міжнародні організації, проте колишня влада не була зацікавлена її скасувати. Її представники навіть не розробили альтернативний механізм закупівель (саме через це нова влада мала продовжити на 2 роки Міжнародні закупівлі). Тільки тепер, зі зміною влади, нам нарешті відкрився шанс зробити так, щоб пацієнти отримували лікування вчасно.

Вчора Верховна Рада прийняла у першому читанні законопроект №2538, який пропонує альтернативний механізм закупівлі ліків і медвиробів для українців. Його у понеділок ми розглядали на комітеті. Коротко розповім про те, що він змінює і як функціонуватиме.

Замість таємничих закупівель через Міжнародні організації, вони будуть проводитись відкрито, прозоро та за низькими цінами через вже існуюче держпідприємство МОЗу “Медичні закупівлі”. І не за 2 роки, на які продовжили міжнародні закупівлі, а вже в цьому бюджетному році. Разом із тим, спрощується держреєстрація закуповуваних централізовано ліків та скорочується термін повної процедури реєстрації лікарського засобу до 30 днів (було 210). Це означає, що нові ліки пацієнти отримуватимуть швидше.

Крім того, завдяки законопроекту ми зможемо зекономити – і в результаті закупити ще більше необхідних українцям ліків. По-перше, 9 млрд грн, які до цього “розпилювались” за непрозорими процедурами у міжнародних посередників, можна спрямувати на ефективну закупівлю ліків всередині країни – за прозорими правилами та українським законодавством – за законом про публічні закупівлі та через систему “Прозорро”, яка тільки за три роки свого функціонування вже зекономила державі 86 млрд грн.

Надаючи перевагу національному виробнику при держзакупівлях, ми зробимо для української фарми більш конкурентне середовище, від цього і ціни на ліки знизяться. Знизиться ціна і завдяки впровадженню відшкодування пільги з ПДВ на медтовари та ліки для вітчизняного виробника.

Проголосований законопроект регламентує і укладення з виробником інноваційних і оригінальних ліків договорів про доступ, завдяки яким вони так само стануть дешевше. Виробнику це вигідно, бо він отримує певні гарантії від держави (стосовно обсягів закупівель, включення лікарських засобів до певних позитивних списків, ін.).

Він також убезпечить українців і держбюджет від закупівель неякісних ліків (як це було за часи Міжнародних закупівель), адже встановлює мінімальний термін придатності лікарських засобів, які можливо закуповувати за процедурою, на рівні 70% від загального терміну придатності.

Водночас, для того, щоб ці норми запрацювати з максимальною користю для пацієнтів, над законопроектом треба ще ретельно попрацювати, адже він має низку суттєвих недоліків.

Наприклад – відкриває можливість ввезення незареєстрованих ліків сумнівної якості. Необхідно усунути можливість паралельного імпорту ліків, оминаючи існуючу систему державного контролю якості лікарських засобів та наступних негативних наслідків для фармацевтичного ринку та пацієнтів.

Також законопроект допускає можливість маркування лікарських засобів іноземною мовою. А відсутність затвердженої державою інструкції до ліків українською мовою може стати суттєвою проблемою при їхньому призначенні та лікуванні. Тому цей недолік також варто усунути.

Є важливі моменти, які треба відпрацювати. Зокрема, треба чітко прописати повноваження закупівельного органу та створити юридичне підґрунтя для його ефективної роботи.

Тому до другого читання запропоную внести у законопроект значні корективи, щоб український пацієнт був упевнений у якості отриманого медичного лікування.

Україна скоро зможе лікувати важкохворих не за кордоном, а вдома

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на kievvlast.com.ua.

Минулого четверга Верховна Рада нарешті прийняла у другому читанні законопроект №2457, який повинен запустити процес створення ефективної системи трансплантації в Україні. Він вносить зміни у Закон, який Рада прийняла ще у травні минулого року, та через недієздатність попереднього керівництва МОЗу і попереднього складу парламенту, його положення були недопрацьовані, а робота із запровадження повноцінної системи трансплантології в Україні перетворилася на перекидання і розбазарювання коштів. Запуск трансплантації відкладався, а разом із ним – і шанс на одужання, до якого деякі пацієнти, на жаль, не дожили.

Цифри на тлі байдужості колишнього керівництва жахають: за всю новітню історію незалежної України кількість виконаних трансплантацій не перевищує половину від річної потреби у даних операціях! Якщо на рік за життєвими показаннями потрібна трансплантація органів приблизно 5000 українців, то за період з 1996 по 2019 роки виконано 2258 трансплантацій нирки, 209 трансплантацій печінки, 8 трансплантацій серця та 1 трансплантація легень. І в останні роки цифри зменшуються – з 135 у 2015 році до менше ніж 50 у 2019! Ось – реальні показники роботи попередньої команди МОЗу!

Ми б і раніше могли замість витрачати колосальні кошти на лікування наших пацієнтів за кордоном – розвинути трансплантацію в Україну і пролікувати в рази більше важкохворих. Та не було політичної волі.

А за останні 10 років з держбюджету Україна витратила на лікування громадян за кордоном майже 2,2 млрд грн. При тому, що у нас проведення трансплантації майже втричі дешевше, ніж за кордоном, і можна було б врятувати на декілька тисяч пацієнтів більше за умов належної роботи системи трансплантації!

Як вже говорив, нарешті у 2018-му прийнятий Закон, який вперше сформував в Україні чіткий порядок взаємовідносин при проведенні трансплантації анатомічних матеріалів людині. Він ввів поняття трансплант-координатора – спеціаліста, який має не допустити зловживання з неоправданим вилученням органів і забезпечити координацію між реанімаційними відділеннями (де встановлюється факт смерті мозку пацієнта та вилучається орган) та центрами трансплантації. Крім того, Закон визначав, де мала будуватися і управлятися система трансплантації – у спеціалізованому органі центральної виконавчої влади. А ще він мав створити єдину інформаційну систему, в яку мали вноситися і донор, і реципієнт. Та тоді МОЗ не зміг (хоча заступники Супрун обіцяли встигнути!). І через це з 1 січня 2019 року взагалі могли зупинитися всі трансплантації! Тому ми, депутати, мусили відстрочити його дію. Це ми зробили й цього разу, коли минулого четверга проголосували за Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів, що регулюють питання трансплантації анатомічних матеріалів людині”.

Загалом, прийнявши цей законопроект, Рада тільки відкрила можливість розвитку трансплантології, усунувши всі законодавчі перепони. Тепер все залежить від виконавчої влади та місцевих адміністрацій, адже прийняття закону – це тільки початок великого шляху з розвитку трансплантації. А на ньому потрібно зробити багато.

Потрібно не просто створити єдину інформаційну систему. Потрібно зробити її функціональною – наповнити її інформацією про донорів та реципієнтів та надати всім медичним закладам можливість доступу до неї. Потрібно вивчити та забезпечити місцем роботи трансплант-координаторів – основних “супервайзерів” процесу трансплантації. Потрібно створити та забезпечити можливість роботи бригад з вилучення донорських органів та визначити організації, які забезпечать їхнє транспортування з місць вилучення до трансплантаційних центрів. У реанімаційних відділеннях потрібно забезпечити можливість встановлення факту смерті мозку – встановивши відповідне обладнання та вивчити персонал. І головне. Необхідно забезпечити фінансування проведення трансплантації за схемою “гроші йдуть за пацієнтом”. І ще багато і багато іншого, без чого неможливе функціонування та розвиток системи трансплантації у країні. Все це потребує значних фінансів, значного часу та інтенсивної скоординованої праці багатьох спеціалісті у МОЗі, місцевих адміністраціях та медичних закладах.

Але я впевнений, що ми зможемо пройти цей шлях, адже ми маємо вищу ціль – збереження життя та здоров’я тяжкохворих.