Офіційний сайт народного депутата України Валерія Дубіля

Чим загрожує бюджет медицини, сформований без розрахунків

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на kievvlast.com.ua.

На минулому тижні без серйозного обговорення Рада поспішно проголосувала за Бюджет на наступний рік. На жаль, і вже говорив про це, він майже не відрізняється від попередніх, хоча з 1 квітня медреформа торкнеться абсолютно всіх медзакладів України. Це може стати трагедією, бо за нової, “реформованої” форми фінансування – “гроші йдуть за пацієнтом” – надважливо, щоб тарифи на медпослуги були обґрунтованими, а їх і досі немає.

Чому так важливо, щоб тарифи, за якими НСЗУ оплачуватиме медзакладам послуги, були обґрунтованими? Бо від них залежить їхнє стале фінансування – чи будуть вони платоспроможними і чи не збанкрутують. Визначити, якими вони мають бути можна тільки практично – звернувшись до результатів пілотного проекту, який вже два роки проходить у 4-х інститутах НАМНУ. Весь цей час вони фінансувалися за принципом “гроші йдуть за пацієнтом”.

У середу наш комітет погодив проведення круглого столу для детального обговорення та аналізу результатів реалізації пілотного проекту.

До речі, пілотний проект в Інститутах НАМНУ – один із двох, які запустили в Україні (другий – в Полтавській області). Зараз відгуки на нововведення – діаметрально протилежні і щодо ефективності реалізації, і щодо економічної обґрунтованості тарифів. При цьому рівень тарифів, які експерти вважають економічно обґрунтованими, відрізняється не у проценти та десятки процентів – а у рази та навіть на порядок. Про це я писав у минулих блогах.

Що я маю на увазі. Наприклад, представники НСЗУ раніше заявляли, що у Програмі медичних гарантій на 2020 рік передбачений тариф на вартість пологів (сума, яку НСЗУ буде оплачувати лікарням) 8,5 тис. грн. При цьому, якщо ви зараз відкриєте сайт будь-якого приватного пологового будинку, то побачите в рази більшу ціну на звичайні пологи без готельних послуг та ускладнень (приблизно 50 тис. грн). У Києві послуги з супроводу вагітності можуть коштувати 15-25 тис. грн, а пологи без ускладнень – від 60 до 120 тис. грн. Навіть у державних пологових будинках, які утримуються за кошти держави, “благодійні внески” пацієнта на пологи становлять від 12,5 до 40 тис. грн.

Як влада забезпечить виконання норм “реформаторського” закону про фінансові гарантії медичного обслуговування населення (наприклад, повністю безоплатні для породілля пологи), якщо платитиме медзакладу за тарифом, який не покриє навіть п’яту частину від витрат на їхнє проведення?

Це означає, що пацієнти будуть надалі оплачувати “подяки” та “благодійні внески”, медики – отримуватимуть принизливо малі заробітні плати, а медичні заклади замість розвитку будуть вимушені або “виживати”, або будуть приречені на банкрутство та закриття.

Крім цього, низькі та економічно необґрунтовані тарифи не зможуть забезпечити медиків гідною заробітною палатою, що ще поглибить кадрову кризу у галузі. Як приклад, за консультацію лікаря-спеціаліста НСЗУ буде платити медичному закладу 54,4 грн. Гадаєте, це мало чи багато? Пропоную розрахувати.

У місяці в середньому 176 робочих годин. Якщо лікар безперервно надаватиме консультації весь робочий день, а консультація триватиме тільки 20 хвилин (це середня тривалість рутинної консультації лікаря, якщо не треба глибинного обстеження та детального вивчення аналізів), то за місяць лікар проведе 528 консультацій та заробить для медичного закладу 28,7 тис. грн.

Багато? Віднімемо від цієї суми податки (9-10 тис.) та заробітну плату двох медичних сестер (мінімум по 5 тис. грн кожній), які йому допомагають (адже хтось повинен вести чергу, заповняти історію хвороби та іншу звітність!). На заробітну плату лікаря залишиться не більше 8-9 тис. грн! Це трохи більше, ніж вони отримують зараз, і нижче за середню заробітну плату по країні (10,8 тис. грн). І ця сума ну дуже віддалена від публічних обіцянок попередньої команди МОЗу – гарантувати мінімум у 20-25 тис. грн!

Та така інтенсивність праці (у “автоматичному” режимі весь місяць) – маловірогідна. Саме тому, у приватних лікарнях вартість консультації лікаря-фахівця значно вища. Від 150-600 грн за консультацію сімейного лікаря – до майже 1,5 тис. грн за консультацію кваліфікованого фахівця.

Тож перед поширенням Програми медичних гарантій на решту рівнів потрібна глибока професійна дискусія щодо результатів проведення пілотних проектів та економічної доцільності запроваджених у цих проектах тарифів на надання медичних послуг. На жаль, депутати взялися за це тільки зараз, після затвердження бюджету. Проте це нарешті станеться, а значить, ще є шанс сформувати економічно обґрунтовані тарифи хоча б на 2021 рік.

Ситуація з гепатитом А у Чернігові може повторитися будь-де – в Україні немає санітарного нагляду

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на kievvlast.com.ua.

29 хворих на гепатит А – 24 дитини та 5 дорослих – зафіксували у Чернігові станом на сьогодні. Зі ЗМІ дізнався, що джерелом хвороби стала працівниця харчоблоку 7-ї школи, а поліція вже відкрила кримінальне провадження. Насправді ж це провадження ніяк не зупинить поширення вірусу. Ситуацію могла передбачити і вжити заходів до запобігання поширенню хвороби СЕС, та її ліквідували. Тож подібний випадок може повторитися будь-де в Україні.

Пригадуєте, понад 5 років тому саме СЕС відповідала за санітарний нагляд. Та служба вижила своє і перетворилася у джерело корупції. Тож тоді уряд її реорганізував ще у 2014-му, приєднавши до Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. У 2017-му – зупинив. Хоча фактично вже тоді вона не працювала як три роки.

Начебто благе діло – прибрати корупційний орган. Але ж потрібно було його функції при реорганізації передати іншим органом так, щоб жодна з них не “випала”. Уряд Яценюка цього зробити не зміг.

Наприклад, інфекційну безпеку “залишили” в МОЗі, але слідкувати за нею не було кому – спеціалізовану МОЗівську державну установу – “Центр громадського здоров'я” – створили лише у травні 2016 року, і цей центр не мав відповідних обласних підрозділів. Крім того, статус Центру (держустанова, а не орган виконавчої влади) не дає йому стільки повноважень, як мала СЕС. Тож на папері вона існує, а насправді – ні.

У ситуації з гепатитом А у школі Чернігова мали слідкувати за санітарними нормами. Та маємо колапс – слідкувати мали, але хто? Функцію ведення санітарного нагляду взагалі забули передати при реорганізації СЕС – частково її виконує Держпраця, частково – Держпродслужба. А решту – ніхто. Тому ніхто й не контролює дотримання санітарних норм у місцях відпочинку – а це й водойми, й пляжі, в об'єктах громадського харчування і багатьох інших місцях, бо це робили регіональні підрозділи СЕС. А їх – повністю ліквідували. Чи варто дивуватися спалаху гепатиту А в чернігівській школі?

Логічний висновок – у масовому захворюванні дітей винна не тільки і не стільки адміністрація школи і сама працівниця харчоблоку, яка і є першоджерелом захворювання. А в більшій мірі ті, хто приймав і виконував рішення про знищення системи санітарного контролю в нашій країні – спасибі за це “реформаторам” Яценюка.

Ми з експертами знайшли спосіб як повернути функцію санітарного контролю, не відновлюючи СЕС (разом з ним і корупційні ризики) – зараз допрацьовуємо законопроект. Він регламентуватиме функціонування системи громадської охорони здоров'я і епідеміологічного нагляду.

Щоб не було ризиків корупції, ми пропонуємо ліквідувати всі дозвільні процедури і документи колишньої СЕС. До того ж, контрольно-наглядові функції колишньої СЕС перейдуть до органів місцевого самоврядування (зараз немає правових підстав для діяльності муніципальних санітарних інспекцій) – так зробили у Польщі. Тепер вже громади відповідатимуть і прийматимуть рішення щодо санітарного та епідеміологічного благополуччя населення на своїх територіях. Розраховую на підтримку законопроекту депутатами – потрібно закінчувати 5-річний безлад з епідеміологічною ситуацією.

Валерій Дубіль: Потрібно розробити нову програму для боротьби з раковими захворюваннями в Україні

За матеріалами фейсбуку Валерія Дубіля.

Вчора на комітеті ініціювали проведення парламентських слухань через складну статистику захворювань на рак, яка щороку зростає майже на 3%.

160 тис. нових випадків кожен рік, 90 тис. смертей! Це - прямий результат відсутності програми боротьби з онкологією вже як три роки. Крім того, немає центрів, лабораторій та багато іншого.

Ще один наслідок - 5-річна виживаність хворих в Україні складає лише 41,4%, тоді як у розвинених країнах світу - 64%. Причина банальна - захворювання, зазвичай, запізно діагностують (немає в регіонах центрів діагностики!), а лікування - дороговартісне. Це при тому, що лікарі у нас - талановиті і найкращі.

Слухання "Організація протиракової боротьби в Україні. Проблеми та шляхи їх вирішення", вважаю, якраз допоможуть почути думку професійних медиків і громадськість, і розробити нову програму, прорахувати кожен крок з її втілення. Вона здешевить лікування і налагодить діагностику на місцях. Медицина - не місце хаосу і суперечок. Помилки і затримки вартують життя!

У держави вистачило грошей лише на кожного четвертого “важкого” пацієнта. Що буде з рештою?

За матеріалами блогу Валерія Дубіля.

Місяць тому на хабарі затримали унікального спеціаліста, єдиного лікаря в Україні, який робить пересадку печінки, Олега Котенка. Ця ситуація добре розкриває замовчувані проблеми інститутів НАМНУ, про які я писав раніше. Їхніми заручниками стають не лише пацієнти, а й лікарі.

Справа в тому, що у 2020 році нас знову очікує значне недофінансування медичної науки і головне – оплати лікування пацієнтів в інститутах НАМНУ: цього разу аж 237 млн грн. Коштів вистачить лише на 3 місяці роботи, або на кожного четвертого пацієнта! Тож у лікарів залишається невтішний вибір – або відмовляти трьом з чотирьох “важких” пацієнтів, або шукати де-інде кошти, щоб і персонал не розбігся по закордонним клінікам, де зарплати в рази більші, і обладнання придбати найнеобхідніше, і будівлю утримувати.

Хоча насправді вибору у них немає. Вони у будь-якому випадку несуть кримінальну відповідальність: якщо вони відмовили у наданні меддопомоги (а це можливо навіть через те, що банально немає за що придбати медикаменти), або якщо вони беруть гроші з пацієнтів (щоб ці ж медикаменти для надання меддопомоги придбати).

Подивимося правді в очі: фонди і благодійники не здатні компенсувати різницю між потребою і наявністю. І це все перекладається на плечі простих українців. Навіть у минулому році на гаманці пацієнтів припадало 60% вартості лікування. У наступному ж – буде ще гірше: фінансування інститутів НАМНУ скоротиться з 3,3 млрд – до 2,9 млрд грн, а власне лікування захворювань тільки за однією профільною державною програмою – на 2,8 млн грн.

Вибір у пацієнтів також невеликий: або лікуватися в Україні, або їхати за кордон, де операція обійдеться в рази дорожче. Страшно стає від того, що у перспективі вибору цього може й не бути – “реформа”, розпочата колишньою владою, не здатна знайти фінансування там, де його немає. Вона лише перерозподіляє кошти, що є, не враховуючи реальні тарифи. І її наслідки добре показав пілотний проект у 4-х інститутах НАМНУ.

Його суть у фінансуванні конкретно наданих послуг – все мало бути прозоро і відкрито, а кожен українець міг отримати їх безкоштовно. Та пораховані тарифи, хоча їх ще ніде не оприлюднювали офіційно, занизили в рази: наприклад, раніше озвучені представниками Нацслужби і МОЗу суми, які держава платитиме за одного пацієнта з інсультом (19,5 тис. грн) і з інфарктом (майже 16 тис. грн) у рази нижчі за економічні розрахунки фахівців Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова, який з 2017 року бере участь у пілотному проекті, показують. Згідно з останніми, звичайна операція на серці коштує 100-120 тис. грн (4-5 тис. дол.)! Де інституту брати решту, коли держава заплатить лише за частину?

Зараз розповідають, що фінансування “пілоту” у 2020-му зросте на мільйони гривень – до 706,4 млн грн. Але якщо подивитися у відсотках – то лише на 2,1%, тоді як інфляція прогнозується на рівні 7%, вартість ліків зросла на 14,6%, а середня зарплата в охороні здоров’я – на 24%. Тому воно, скоріше, скоротиться.

Ми з експертами порахували – вже зараз ми можемо дати повноцінне фінансування НАМНУ. І не лише щоб українці лікувалися безкоштовно, а й лікарі не принижувалися, просячи допомогти. Ми можемо зробити так, щоб українська медицина і наші лікарі застосовували кращий світовий досвід у лікуванні і мали змогу повноцінно розвивати власний. Для цього я закликаю переглянути підхід до керівництва галуззю за старими принципами “скорочення” і “зменшення” і розпочати серйозну роботу з впровадження обов’язкового медичного страхування. Зараз є всі умови, адже комітет працює в тандемі з МОЗом. Це – найшвидший і найреальніший шлях реанімування української медицини і наповнення її ресурсом.

Валерій Дубіль: Маю надію, у 2020 «черга смерті» зникне

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на racurs.ua.

Минулої п’ятниці Верховна Рада проголосувала в першому читанні правки у бюджет України на 2020 рік. На жаль, на охорону здоровя достатньої суми не знайшлося – і мені навіть страшно уявити, чим це загрожує. Проте вперше у бюджет заклали фінансування, якого вистачить для порятунку всіх важкохворих пацієнтів.

Правку про збільшення фінансування програми лікування за кордоном я подав на одному з попередніх засідань комітетів. Тепер суму збільшать на 450 млн грн (з 689,95 до 1140,56 млн грн), і за неї ми зможемо пролікувати додатково 205 пацієнтів, яким й досі не можуть допомогти в Україні. Всього ж - 520 пацієнтів за рік, у понад 2 рази більше, ніж у 2018!

Це – вимушений крок, який ніяк не розвиває українську трансплантологію, але допомагає це робити іншим країнам. На кону – життя людей, іншого виходу поки немає, а міг би бути. І важкохворих можна було вже лікувати в Україні, якби не байдужість колишнього керівництва МОЗу.

Справа в тому, що більшості тих, хто їде лікуватися за кордон, потрібна трансплантація – її в Україні повномасштабно й досі не проводять. Раніше не було законодавства, та Рада прийняла Закон про трансплантацію ще у 2018, який запустив би її у нас. Але чиновники МОЗу чи були некомпетентні, чи непрофесійні. Гроші, які закладалися під нього на 2018 рік (112 млн грн), МОЗ переправив на закупівлю обладнання, а не лікування пацієнтів. І ті 86 людей, яких можна було за ці кошти пролікувати вдома, поїхали за кордон. Це коштувало дорожче – 190 млн грн.

 

Тоді ж, у 2018 році, оплатили і Єдину інформаційну систему трансплантації – віддали авансом 26 млн грн на її розробку. МОЗ обіцяв, що запустить її до кінця того ж року. Але вона й досі не прийнята в експлуатацію, тому неможливо визначати пару донор-реципієнт, неможливо законно не те, що розвивати, а просто проводити трансплантацію.

Паралельно попереднє керівництво МОЗу зупинило трансплантологію, яка в Україні була (деякі види трансплантацій робили ще згідно зі старим законодавством) – фактично розваливши центр в «Охматдиті»: якщо в 2016-2018 році в Україні проводили до 130 трансплантацій на рік, то за 9 місяців 2019 - тільки 38.

Повторюється ця ситуація і в 2019 році. Вже минуло 9,5 місяців, а фінансування цієї програми так і не відкрили, а це значить, що гроші з оплати проведення трансплантації знову перенаправлять на покупку устаткування або інші потреби.

Маю надію, нова команда МОЗу продовжить працювати разом з парламентським комітетом. Тоді у нас буде можливість спільними зусиллями розблокувати проведення трансплантації в нашій країні, щоб вже в 2021 році більшість пацієнтів, яких ми зараз відправляємо в іноземні клініки, змогла пролікуватися в Україні.

А доти, щоб убезпечити важкохворих пацієнтів, життя яких іноді йде на дні, ми повинні піти на вимушений крок - забезпечити необхідний рівень фінансування для оплати лікування в закордонних клініках. І нарешті ми зможемо це зробити – завдяки діалогу і порозумінню між пацієнтами, депутатами і МОЗом.