Офіційний сайт народного депутата України Валерія Дубіля

Усі новини дня

26 квітня 2018

Валерій Дубіль: Скільки мільярдів потрібно на реформу медицини

  • 11:22

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на lb.ua.

Влада вже почала декларувати успішну реформу. Тільки у маленькій частині первинки. Так і було задумано – показати успішність на клаптику. На решту галузі грошей немає.

У минулому блозі писав про те, що проведення «псевдореформи» та зміна правил фінансування медицини підвищують фінансову відповідальність Уряду за функціонування та розвиток лікарень в регіонах. А зараз пропоную точно порахувати, скільки ж вартує ця відповідальність і чи зможе її витримати уряд у рамках тієї концепції реформи, яку він сам і прийняв.

У бюджеті 2018 року на екстрену медичну допомогу, районні і обласні лікарні і поліклініки виділили 51,37 млрд грн. Цих грошей категорично не вистачає – потреба лікарень покривається тільки на 66%. Про це розповім вже у наступному блозі.

Це - цифри «бюджету виживання». Ми ж націлені на проведення повноцінних змін у системі охорони здоровя, які зроблять медицину доступною і якісною. Щоб кожен пацієнт міг отримати необхідну спеціалізовану і високоспеціалізовану допомогу, а лікарні в регіонах мали достатній для забезпечення свого існування рівень доходів. Для цього потрібні значні фінанси.

Польська медицина має 34 млрд дол. на рік

У сусідній Польщі при населенні 38 млн. загальні витрати на охорону здоров'я в 2017 році склали понад 34 млрд дол. Із них – 70% - державні витрати. Це понад 22 млрд дол (4,2% ВВП).

З них на систему медичного обслуговування населення через єдиного закупівельника направлено близько 19 млрд дол (більш ніж 500 млрд. грн на рік). Решта фінансування - кошти громадян (прямі платежі або добровільна страховка). При цьому, система охорони здоров'я Польщі вважається однією з найбільш неефективних в ЄС. У рейтингу Європейського індексу здоров'я пацієнта за 2016 рік Польща зайняла 31 місце серед 34 країн.

У 2017 році Польща прийняла нову програму реформування охорони здоров'я, яка, зокрема, передбачає значне збільшення державного фінансування у 2025 році до 6% ВВП. Крім того, Польща відмовляється від єдиного закупівельника медичних послуг, оскільки його функціонування призводить до монополізації ринку (збоку єдиного замовника). Монопольне становище єдиного замовника медичних послуг призводить до того, що він зменшує вартість медичних послуг, що надаються виконавцями, та загальну річну потребу у їхньому фінансуванні. Тому надавати медичні послуги за державні кошти стає невигідним, та і ліміти їхнього надання вичерпуються вже до середини року. Це стимулює медичні установи відмовляти в плановому лікуванні пацієнтам (формуються черги на планове надання медичних послуг) або вимагати з пацієнта оплату за лікування за рахунок власних коштів (пряма оплата або додаткове страхування).

Українська медицина має недостатнє фінансування

Скільки ж реально потрібно для перезапуску української медицини? Можемо визначити за трьома способами.

1. За часткою витрат на охорону здоров'я в загальному обсязі державних витрат країни. ВООЗ вважає, що мінімальний рівень витрат на охорону здоров'я повинен становити не менше 6% від ВВП. Прогноз офіційного ВВП України на 2018 рік - 3 247,7 млрд грн. Щоб забезпечити фінансування охорони здоров'я в розмірі 6% ВВП треба закласти 195 млрд. грн. Але це офіційний ВВП, в оцінках ВООЗа говориться не про офіційний, а про реальний ВВП країни. За оцінками МВФ, частка тіньової економіки в Україні понад 44%, отже реальний ВВП (з урахуванням тіньової економіки) становить 5 799,5 млрд грн, а оптимальний обсяг фінансування охорони здоров'я - 348 млрд грн (бюджет і кошти пацієнтів).

2. За забезпеченням паритетності зростання фінансування всіх рівнів медичної допомоги. Якщо врахувати тарифи МОЗа на первинну медичну допомогу, то тільки на первинну допомогу для всіх українців у цьому році потрібно було виділити 24,15 млрд грн (у 2,48 рази більше, аніж у 2017 – тоді воно склало 9,7 млрд грн). А для забезпечення у 2019 році капітаційної ставки на рівні 410 грн - 26,8 млрд грн (у 2,76 рази більше, аніж у 2017).

Це означає, що загальні витрати на всю систему медичного обслуговування населення (субвенція і програма державних гарантій на первинну медичну допомогу) повинні складати 144,15 і 160,4 млрд грн відповідно. При цьому в 2018-2019 роках загальні витрати системи охорони здоров'я повинні скласти більше 280 млрд грн.

3. За часткою первинної медичної допомоги в загальних витратах у системі медичного обслуговування населення. У стабільних системах охорони здоров'я на фінансування первинної медичної допомоги направляється 10-15% від загального фінансування всієї системи медичного обслуговування. Значить, потреба у фінансуванні на 2018-2019 роки інших видів медичної допомоги становить 137 і 151,9 млрд грн, а загальна потреба у фінансуванні системи медичного обслуговування населення в 2018 році становить 161,2 млрд грн, а в 2019 - 178,7 млрд грн. І це тільки медичне обслуговування населення. Додайте сюди фінансування системи громадського здоров'я, централізованих програм лікування, відомчу медицину (у воюючій країні особливо актуально) і т.д., і загальний обсяг фінансування охорони здоров'я знову перевищить 210-218 млрд. грн.

Саме стільки на рік коштує фінансова відповідальність Уряду за функціонування та розвиток лікарень в регіонах. Питання у тому, чому Кабмін й досі не почав опікуватися цим питанням, адже без запровадження загальнообов’язкового державного страхування через недолугі реформаторські ініціативи система завалиться на очах.

24 квітня 2018

Закриття лікарень – особиста відповідальність Прем’єр-міністра

  • 16:56

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на lb.ua.

Влада переклала відповідальність за утримання медзакладів на місця. Ресурсів при цьому не надала жодних. Чи дійсно «світить» українським лікарням райдужне майбутнє за таких умов – проаналізували разом з експертами.

Днями Прем’єр-міністр зробив спробу переконати українців у тому, що закриття лікарень і їхній жахливий стан – це наслідок дій попередньої влади, а відповідальність зараз за них несуть місцеві громади. Та Прем’єр, мабуть, забув, що у результаті так званої «медреформи» та створення на базі медичних установ підприємств, їхнє функціонування, розвиток і просто виживання прямо залежить від існування джерел фінансування їхньої діяльності - виконання договорів на медичне обслуговування населення.

Єдиним джерелом фінансування за цими договорами є державний бюджет (або безпосередньо, або через субвенції регіонам). Розбираємось разом чому.

Виживання і розвиток лікарень - пряма відповідальність уряду і правлячої коаліції.

У минулому році Рада прийняла два Закони, які змінюють організаційно-правову форму функціонування медзакладів. Разом з цим змінилися й повноваження місцевої влади щодо їхнього утримання.

Перший – Закон №2002, без якого лікарні та поліклініки в регіонах просто не зможуть існувати після проведення адміністративно-територіальної реформи і створення замість одного району (бюджет якого і був джерелом фінансування районної лікарні) кількох об'єднаних територіальних громад. Адже для фінансування лікарні потрібні кошти кожної з них. Згідно з ним, бюджетні лікарні та поліклініки реорганізуються в державні або комунальні підприємства.

Із позитивних сторін законопроекту виділю те, що медичний заклад тепер отримує господарську самостійність. Його директор може сам визначати необхідний штат співробітників, формувати їхню зарплату незалежно від бюджетних призначень і кошторисів, управляти ресурсами підприємства. Зворотній бік медалі - підприємство вже не залежатиме від місцевого бюджету і має заробляти, надаючи медичні послуги.

Місцева влада, яка раніше повністю утримувала лікарню, тепер може зітхнути спокійно - це не її відповідальність. Вона просто не може втручатися в поточну господарську діяльність створених нею підприємств (кому цікаво може почитати Господарський кодекс, Ст. 19,23,55,62).

Звичайно, місцева влада може давати гроші на розвиток своїх комунальних підприємств. Та на це вона або повинна взяти гроші в своєму місцевому порожньому бюджеті, або отримати їх субвенціями за централізованими програмами розвитку (а їхнє виділення вже пряма відповідальність Уряду), або залучати інвестиції та кредити під свої гарантії. Але кредити та інвестиції треба віддавати, а для цього лікарні повинні почати заробляти, і заробляти так, щоб мати вільні кошти і можливість повертати кредити.

Головне питання - формування джерел доходів лікарень.

І тут найцікавіше. У другому «реформаторському» Законі - № 2168-19 («Про державні фінансові гарантії») говориться, що держава ПОВНІСТЮ фінансує надання медичної допомоги з коштів державного бюджету. Стаття 4. Вся спеціалізована допомога оплачується державою!

А у квітневому законі про автономізацію (№2002) джерелами доходів медичних установ могли бути або бюджетні кошти через укладання договорів на медичне обслуговування населення з різними розпорядниками бюджетних коштів, або гроші від населення, а також інші джерела. Лікарня могла надавати платні послуги тільки ті, які не оплачуються державою. Якщо ж вся спеціалізована допомога оплачується державою, згідно із Законом № 2168-19, то лікарня не може надавати ці ж послуги платно, згідно із Законом №2002.Вона можебрати тільки невеликі суми за супутні послуги (так звані готельні послуги - проживання в окремих палатах, харчування, послуги доглядальниць та ін).

Отже, єдиним джерелом отримання грошей для автономізованих лікарень у регіонах є державний бюджет через оплату за договорами на медичне обслуговування населення. І немає різниці - хто буде замовником: якщо Національна служба здоров'я, то гроші державного бюджету підуть в медичне підприємство безпосередньо з Києва, якщо регіональна влада – це ті ж централізовані гроші, тільки передані в регіони через механізм медичної субвенції. Так, єдиним відповідальним за формування джерел доходів лікарень і поліклінік у регіонах стали Уряд і правляча коаліція у ВР. Саме вони формують джерело фінансування діяльності медзакладів - медичну субвенцію і централізовану програму фінансових гарантій.

Уряд не зможе впоратися з такою відповідальністю, адже в бюджеті неможливо акумулювати суми, достатні для фінансування системи медичного обслуговування в регіонах. Нагадаю, на це у 2018 році потрібно понад 205 млрд грн, тоді як у бюджеті закладено тільки 65,4. Для цього треба відходити від бюджетного фінансування і впроваджувати страхову медицину. Саме тому Прем’єр намагається перекласти політичну відповідальність за виживання медицини в регіонах з Уряду на місцеву владу.

23 квітня 2018

Валерій Дубіль: Доступної медицини в Україні найближчим часом не буде

  • 13:24

Влада впроваджує медичну реформу за механізмом фінансування, який діє тільки в країнах із достатньою кількістю кадрів, розвиненою інфраструктурою і розвиненою системою охорони здоров’я. З огляду на це, медицина не стане для українців доступною найближчим часом.

Про це журналістам у кулуарах Верховної Ради заявив народний депутат з фракції «Батьківщина» Валерій Дубіль.

«У нас не вистачає до 60% лікарів загальної практики. А це значить, конкуренції у них не буде. Конкуренцію створили пацієнтам, яким не вистачить лікарів», – сказав політик.

Він також зауважив, що лікар отримає гроші за кількість підписаних декларацій, а не за якісне лікування.

«Перенавантажені лікарі «первинки», щоб зекономити свій час, просто направлятимуть пацієнтів до вузьких спеціалістів. А там вже буде співоплата, бо влада не залучила гроші в галузь, як мінімум, запровадженням загальнообов’язкового державного страхування», – зазначив парламентарій.

За його словами, влада не створила жодного стимулу, щоб лікар первинної медичної допомоги надав якісну допомогу.

«Це все – результат безглуздих дій, коли з усіх механізмів оплати праці лікарям влада вибрала оплату, згідно з капітаційною ставкою (єдиний тариф в розрахунку на одного громадянина). Так, система з таким механізмом працює, але не зі знищеними дорогами, не з низькою щільністю населення і не з розваленою системою охорони здоров’я. У нас людина на селі до лікаря кілька годин добиратиметься, якщо доїде», – заявив Валерій Дубіль.

Народний обранець допускає, що влада вибрала саме цей механізм фінансування, бо збирається створити адмінмашину, яка працюватиме на владу під час виборів: «Зараз гроші зосередили на «первинці», бо вона першою отримуватиме гроші від Нацслужби напряму. А цей ЦОВВ вже визначить, кому і за що давати гроші. Підтримуєш представника влади – отримаєш гроші, не підтримуєш – не отримаєш».

Депутат від «Батьківщини» також розповів, що цього року реформою зможуть скористатися приблизно 10% пацієнтів. Але фінансів не вистачить, щоб перевести всю систему охорони здоров’я на нову форму фінансування, додав він.

За матеріалами ba.org.ua.

22 квітня 2018

З Днем Жінок-Мироносиць!

  • 09:54

Сьогодні день, коли свята церква вітає всіх жінок – День Жінок-Мироносиць. Любов – безумовна і безмежна – підняла мироносиць серед ночі і змусила бігти до місця поховання Христа. Ці святі жінки були першими, хто почув радісну звістку про те, що Христос воскрес.

Донині жінки у родині і в нашому суспільстві несуть із собою любов – вони здатні звернути гори, щоб подарувати щастя діткам, близьким і навіть незнайомим людям. Жінка – це берегиня, здатна навіть зупинити війну.

Безмежно вдячний мамі і моїй рідній дружині за те, що ви даруєте і оберігаєте любов у нашій великій родині, і її вистачає на кожного з нас. Де б я не був, завжди відчуваю ваші молитви, вашу підтримку. Дякую вам!

Православний жіночий день відзначається впродовж всього прийдешнього тижня. Всім нашим жінкам бажаю жити у чистоті душевній і тілесній, у мирі з Богом і своїми ближніми. Тоді доля буде світлою, а діяння – благими. Здоров’я, миру, благополуччя, радості, родинного затишку і Божого благословення на всі ваші добрі справи!

Народний депутат України з фракції "Батьківщина" Валерій Дубіль.

20 квітня 2018

"Доступна" медицина: медреформа створить конкуренцію серед пацієнтів, а не лікарів

  • 14:28

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на lb.ua.

Для проведення реформи первинки влада вибрала невигідний для України механізм оплати праці лікарів. За українських реалій він не тільки не створить конкуренції, але й спрацює як вигідна для проведення виборів фінансова подушка.

Мова йде про капітаційну ставку, яку застосовують у розвинених країнах із високою щільністю населення, розвинутою інфраструктурою (транспортом, дорогами) і системою охорони здоровя. Згідно із цим механізмом, лікар отримує фіксовану оплату за кожного приписаного до нього пацієнта.

Використовуючи капітаційну ставку, влада може простіше і точніше спрогнозувати майбутні фінансові витрати. Окрім того, вона дозволяє зекономити, зменшивши кількість некоректно і понаднормово надаваних послуг. Із мінусів виділю те, що цей механізм не здатен вирішити найболючіші для України проблеми - підвищити якість та доступність медичних послуг, а також не стимулює медпрацівників підвищувати свою продуктивність та ефективність. Чому? Тому що лікар первинки отримає гроші за кількість підписаних декларацій, а не за надані послуги, виїзди на виклик чи вилікування хвороби.

Влада зараз говорить: лікарю буде вигідно, щоб пацієнт не хворів – у нього буде менше роботи. Але вона не задумується, що для цього лікар просто направлятиме пацієнта на вторинку, де вже буде співоплата (адже, як відзначав у попередніх блогах, влада не продумала, як залучити гроші для оплати вторинки, не ввела загальнообовязкове державне страхування і страхову медицину).

Окрім того, влада запевняє: через конкуренцію за пацієнта, лікар вимушений буде надавати якісну послугу, щоб пацієнт не втік до іншого лікаря. У попередніх блогах я також апелював і щодо цього твердження: лікарів у країні не вистачає, а тому про конкуренцію за пацієнта не може бути мови. МОЗ, до речі, у одному зі своїх останніх наказів дозволило набирати більшу за рекомендаційну кількість пацієнтів – мабуть, у Міністерстві зрозуміли, що лікарів не вистачить.

Що маємо? Лікар отримуватиме заробітну плату тільки за кількість (декларацій), а не за якість (надаваної послуги), конкуренції не існує. Єдиний стимул збільшення прибутку для лікаря буде кількість декларацій, а не забезпечення доступу пацієнтів до своєчасної якісної меддопомоги.

Досвід інших країн

Як країни з вільним «прикріпленням» пацієнта до лікаря розраховують оптимальну кількість пацієнтів на одного лікаря? У них є тільки два критерії: забезпечити якісну меддопомогу і економічну рентабельність практики. Замаленька кількість пацієнтів не дасть економічну рентабельність медзакладу. А завелика кількість пацієнтів не дозволить лікарю надати якісну меддопомогу або ж вона просто стане недоступною.

Так, механізм оплати праці із застосуванням капітаційної ставки вдало використовують такі країни, як Німеччина (2000 пацієнтів на людину) Нідерланди, Гонконг (2300), Сінгапур, Швеція (2400), США – (в середньому - 2000). Давайте будемо чесними: у них є низка факторів, які здатні забезпечити доступну медицину за великої кількості пацієнтів - висока щільність населення і розвинена транспортна мережа, повноцінна система охорони здоров'я на всіх рівнях.

Та в інших країнах Європи на одного лікаря припадає набагато менше пацієнтів: Бельгія - 725, Іспанія 975, Франція - 1120. І все ж це країни з розвиненою охороною здоров'я та системою надання первинної медичної допомоги.

Навіть у країнах, де реформа первинки тільки розпочалася, сфера обслуговування одного лікаря набагато нижча, аніж прийнята МОЗом: У Білорусі середнє навантаження на лікаря загальної практики становить 1246 осіб, у Болгарії 1472 осіб на одного сімейного лікаря.

Порівняйте вищезгадані цифри із нормативами МОЗа - сімейний лікар обслуговуватиме 1800 чоловік (дорослі і діти), терапевт - 2000 чол. (тільки дорослі), педіатр - 900 чол. (тільки діти). Але ж лікарів не вистачає, і в реальності навантаження на одного лікаря складе понад 4000 осіб!

Показовим для України є приклад Австралії. Щільність населення там також низька. На одного лікаря там припадає від 600-800 (у великих містах) до 2500-4000 (у сільських та віддалених місцевостях) людей. Місцевості, в яких на одного лікаря припадає понад 1400 пацієнтів, входять до категорії «районів недостатньої забезпеченості лікарями», і там застосовують окремі механізми із забезпечення доступності медичної допомоги.

Що скривається за схемами влади

Аналізуючи дії влади, виникає дуже логічне запитання: чому в Україні за умов дефіциту кадрів, зруйнованої інфраструктури і низької щільності населення обрали саме капітаційну ставку? Адже в наших реаліях вона не зробить медицину дійсно доступною.

Дивимося в іншій площині: саме капітаційна ставка дозволяє цілеспрямовано закидати медзаклади грошима. Якщо директор медзакладу йде на контакт і «пояснюватиме» лікарям, чому потрібно саме за цього кандидата голосувати, то гроші на діяльність він отримає від Нацслужби. Якщо ні – знайдуться причини, через які грошей він не побачить, а значить не побачить і жоден медпрацівник. Це – перший аргумент.

Другий аргумент. У минулому блозі вже писав про те, що на реформу первинки зараз перекидають гроші з інших напрямків, бо немає у бюджеті достатньої суми для проведення повноцінної реформи. Та й цих, запозичених з інших рівнів медицини грошей надовго не вистачить – якраз десь до президентських виборів 2019 року. Саме перед ними розпочнеться масштабна піар-кампанія, під час якої реформатори розповідатимуть, що реформа проходить успішно (нагадаю, приблизно для 10% населення), і що це – заслуга діючого президента/премєра/міністра. Далі виборів реформатори не заглядають. Саме тоді розпочнеться справжня катастрофа.

Вже нові керівники, які прийдуть до влади, опиняться перед розваленою системою і недостатнім для завершення реформи бюджетом. А ті реформатори, що нині проводять так звану «медреформу» констатуватимуть: при нас все працювало, а нова влада – непрофесійна, бо не може довести розпочате нами до кінця.

Насправді, довести провладну реформу до кінця неможливо і сьогодні – банально не вистачить грошей. А тому необхідно вже починати думати про те, як ми діятимемо після зміни влади.

Перші кроки до доступної медицини

Як вже писав, для вирішення проблеми кадрового дефіциту країні знадобиться 9-16,5 років. А система охорони здоровя завалюється на очах!

Зараз ми можемо вдатися до термінових дій – використати досвід Австралії. Там, в районах «районах з недостатньою забезпеченістю лікарями» (більше 1400 пацієнтів на одного лікаря) до роботи в якості лікарів загальної практики допускають лікарів без повної акредитації.

В Україні «сімейників» можуть тимчасово підмінити у віддаленій сільській місцевості фельдшери і середній медичний персонал з проведенням підвищення кваліфікації та додаткової державної атестації. При цьому фельдшер практикуватиме або під керівництвом, або при консультаційній підтримці лікаря.

Наклавши таким чином «шину» на перелом, паралельно треба розпочати лікування кадрового дефіциту. Для цього необхідно створити цільову державну програму, яка дозволить:

- збільшити держзамовлення у вишах лікарів загальної практики і виділити додаткові квоти на держзамовлення для випускників сільських шкіл;

- сформувати економічні стимули для перекваліфікації лікарів інших спеціальностей (тривала оплачувана відпустка при проходженні перекваліфікації, компенсація оплати житла при перекваліфікації та ін.);

- створити місцеві стимули для медичних працівників у регіонах (компенсація з державного бюджету місцевим бюджетам шляхом надання субвенцій або дотацій витрат на реалізацію програм місцевих стимулів - придбання житла, транспорту, доплати і компенсації).

У сьогоднішніх умовах зробити медицину доступною реально. Потрібно почати справжнє реформування системи медичного обслуговування, яке замість окремих фрагментарних та політично вмотивованих кроків «під вибори» буде спрямоване на комплексне вирішення проблеми - забезпечення медичними кадрами, створення ефективного механізму оплати їхньої праці (який стимулюватиме їх надавати якісні медичні послуги) та формування державних програми зі створення гідних умов життя та праці медиків і в Києві, і в найвіддаленіших районах нашої країни.

Архів онлайн новин
<< < квіт. 2018 > >>
пн. вт. ср. чт. пт. сб. нд.
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
24 25 26 27 28 29
30            
TOP новини
Четвер, 06 вересня 2018
За матеріалами блогу Валерія Дубіля на kievvlast.com.ua. 8 лютого 2017 року, не дочекавшись рішення комісії МОЗу України з питань направлення на…
Інтерв’ю