Офіційний сайт народного депутата України Валерія Дубіля

Усі новини дня

23 жовтня 2018

Бюджети медицини країн ЄС: чому потрібно навчитися Україні

  • 18:39

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на kievvlast.com.ua

Останні кілька років діяльність Міністерства охорони здоров’я мені нагадує полювання на всіх, хто виступає проти розвалу медичної галузі непрофесіональними діями чиновників. На жаль, за переможними лозунгами про боротьбу з корупцією у системі охорони здоров’я стоїть ще більша афера – скорочення під зовнішнім впливом витрат на охорону здоров’я. У результаті, українці не мають якісної медицини, і населення просто скорочується. І зараз, на простих і всім зрозумілих фактах, я покажу як це відбувається.

Ось – результати дослідження неурядового дослідницького центру з питань економічної політики “Центр економічної стратегії”.

Аналіз не дарма націлений на порівняння показників в Україні з новими країнами ЄС. Саме вони стали орієнтиром нашої країни після Революції гідності, і за ці чотири роки ми мали наблизитися до їхніх прагнень у розвитку держави.

На жаль, Україна – найбідніша країна Європи, і тому я не буду порівнювати абсолютні величини витрат. Вони як мінімум неспівставні: наприклад, Польща при приблизно тій самій кількості населення, що й у нас, витрачає на систему охорони здоров’я набагато більше за 20 млрд дол. на рік, тоді як Україна – близько 3 млрд дол. Тому я порівнюю тільки частку цих витрат у загальних витратах бюджетів країн.

Що ж нам кажуть цифри з графіків? А цифри нам говорять про те, що українська влада не турбується про здоров’я населення. Рівень витрат на охорону здоров’я у нас значно нижчий, ніж у нових країнах ЄС – 3,1% ВВП у проекті бюджету України на 2019 рік проти 5,5-6%, та ще й постійно зменшується – за останні три роки - з 3,6 до 3,1%.

Україну можна назвати, скоріш, поліцейською державою: витрати на правоохоронні органи і суди у нас значно вищі, аніж у нових країнах ЄС, і з кожним роком зростають.

Крім видатків на правоохоронну систему є тільки три напрямки, в яких відсоток бюджетних витрат в Україні вище, ніж у ЄС. Це - витрати на оборону (що зрозуміло - ми змушені їх нести через агресію Росії і бойові дії на сході нашої країни), витрати на освіту (що теж зрозуміло, адже наша освітня система кричуще витратна) і на соціальний захист населення. І ось стосовно останнього виникає багато запитань – чому, адже розміри пенсій і виплат у нашій країні зовсім не відповідають європейському рівню? У “старіючій” Європі ще й тривалість життя і середній вік населення значно вищий.

Неозброєним оком видно прямий зв'язок - низькі витрати на охорону здоров’я з часом призводять до значного підвищення витрат на соціальний захистчерез смерть людей у працездатному віці, зростання кількості пенсіонерів відносно працюючого населення та ранню інвалідизацію.

Відсутність необхідного медичного обслуговування призводить до низької тривалості життя - через передчасну смертність тих, хто ще б міг працювати. Зараз ризик для чоловіка померти у віці до 60 років – 40% (Швеція – 10,5%). Показники смертності чоловіків віком 30–44 роки в Україні у сім разів вищі, ніж показники Швеції.

Передчасна смертність у працездатному віці призводить до відносного старіння населення. Всього в Україні є 12 мільйонів пенсіонерів (на початок 2018 року), що складає майже 30% населення. Це тільки офіційна статистика, яка не враховує високий рівень трудової еміграції. Демографічні прогнози показують, що до 2030-40 років частка людей пенсійного віку складе близько 70%.

Дії “реформаторів” і 27-річне хронічне недофінансування медицини призвели до фактичного розвалу галузі. Невчасне, недоступне і неякісне медобслуговування змушують наших людей обходити лікарні і поліклініки десятою дорогою, через що хвороба запускається, і вилікувати її стає, інколи, запізно. На хронічні неінфекційні захворювання страждає до 60 відсотків дорослого та майже 20 відсотків дитячого населення. Від 12 до 14 млн українців хворіють на серцево-судинні хвороби, понад 1 млн страждають від онкологічних захворювань, ще близько 2 млн хворіють на цукровий діабет, при цьому понад 180 тис. з них є інсулінозалежними.

Саме незадовільний стан здоров'я населення стає головним фактором інвалідизації у працездатному віці. Кількість інвалідів в Україні за останні 20 років подвоїлася. На початок 2018 року налічується 2,8 млн осіб з інвалідністю, або понад 6% від загальної чисельності населення. Майже 80% інвалідів в Україні - це люди працездатного віку.

Якщо подивитися на це зі сторони економіки, то наша держава щороку втрачає близько 5 млн років потенційного життя, відповідно обсяг недовиробленого національного продукту становить від 143,8 до 222,8 млрд гривень у рік. І це - прямі витрати нашої економіки вже зараз, як результат незадовільного стану фінансування сфери охорони здоров’я в минулому.

Крім прямих економічних витрат, держава, яка не платить за охорону здоров’я, втрачає потенціал розвитку своєї економіки. Адже вже зараз загальні видатки на соціальний захист у нашій країні наближаються до 15% від ВВП, при цьому країна може забезпечити ці категорії тільки на грані зубожіння. Всі ці витрати, через податки, лягають тягарем на бізнес і стають одним зі значних факторів зменшення інвестиційної привабливості нашої країни перед потенційними інвесторами.

Сьогодні, у час постіндустріальної/інноваційної економіки, головне, по чому дивляться на розвиток і аналізують показник національного багатства країни - розвиток її людського капіталу. А у країні, де немає якісних послуг з охорони здоров’я, де чинна влада не хоче забезпечувати високу якість життя, як його можна розвивати? Саме тому достатній рівень фінансування охорони здоров’я - це не обтяжливий соціальний обов’язок. Це - інвестування в майбутнє нашої країни.

І всі ці проблеми вирішити реально. Ми можемо забезпечити необхідний рівень фінансування охорони здоров’я, і при цьому значно не підвищувати фінансове навантаження на бюджет та податковий тиск на бізнес. Для цього ми разом з Олександрою Кужель та іншими депутатами вже подали законопроект № 9163 “Про фінансування охорони здоров’я та загальнообов’язкове медичне страхування в Україні”. Сподіваюсь, вже найближчим часом депутати відповідально поставляться до голосування і українці нарешті зможуть отримувати вчасну, безперервну і якісну медичну допомогу безоплатно.

За даними kievvlast.com.ua 

Валерій Дубіль: Медстрахування зробить медицину доступною для пацієнтів

  • 15:30

У Верховній Раді зареєстровано законопроект про фінансування охорони здоров’я та загальнообов’язкове медичне страхування в Україні, який дасть можливість залучити у галузь додаткові гроші – понад 220 млрд грн щороку.

Про це повідомив один з ініціаторів документу, народний депутат від «Батьківщини» Валерій Дубіль.

За його словами, Україна має найнижчий у Європі рівень фінансування охорони здоров’я: за офіційними показниками, близько 3%, а в реальності – менше 2,7%.

«Це значно нижче, ніж рівень фінансування охорони здоров’я у країнах Європи – 8-12%. Це також значно нижче, ніж мінімальний необхідний рівень фінансування галузі за розрахунками ВООЗ – 6% від ВВП», – розповів Валерій Дубіль.

Через це, пояснює народний депутат, сьогодні охорона здоров’я вже на 60% фінансується безпосередньо з кишень пацієнтів і їхніх сімей, які не можуть тягнути таке навантаження.

Окрім того, зазначає політик, в Україні практично повністю відсутній державний захист громадян від фінансових ризиків на випадок хвороби.

Саме тому єдиним виходом із ситуації та першим кроком до справжньої медреформи Валерій Дубіль вважає запровадження докорінно нової системи фінансування на основі обов’язкового державного медичного страхування.

«Законопроект №9163 вирішує одну з найголовніших проблем – залучає додаткові гроші у галузь – понад 220 млрд грн щороку. Це удвічі більше, ніж зараз! Він зможе забезпечити всіх громадян рівним доступом до повного та достатнього обсягу медичної допомоги належної якості, зменшивши їхні витрати на лікування. Фінансування лікування українців буде безперервним. Медичні заклади не закриватимуться, а лікарі отримають гідні заробітні плати і робочі місця. Наші діти залишаться працювати в Україні після завершення вишу!» – переконаний парламентарій.

Проект передбачає також запуск детінізації доходів медичних працівників та перехід до легальних форм оплати за працю, а це – збільшення доходів бюджету до 12-30 млрд грн на рік, зауважив він.

«Законопроект вносить кардинальні зміни до системи фінансування медицини – тепер її бюджет наповнюватиметься не за форматом «гроші держказни плюс неофіційні приватні витрати домогосподарств», а за моделлю, головне завдання якої – забезпечити всіх громадян безкоштовною медициною, знизивши самостійні витрати домогосподарств на лікування», – наголосив Валерій Дубіль.

Бюджет медицини наповнюватиметься наступним чином:

1. Первинна, екстрена медична допомога, громадське здоров’я, вакцинація і спецпрограми за окремими захворюваннями фінансуватимуться за рахунок коштів держбюджету плюс місцевих бюджетів. Це – до 40% від всього бюджету медицини.

2. Платежі обов’язкового державного страхування до небюджетних фондів працюючих і непрацюючих громадян акумулюватимуться на спецрахунках у страхових компаніях і витрачатися виключно на медицину – на лікування в лікарнях (спеціалізована та високоспеціалізована медична допомога), придбання медикаментів, та інші медичні та реабілітаційні послуги. До того ж кошти пропонується брати з роботодавців (за працюючих), а за непрацюючих повинні платити органи місцевого самоврядування або органи соціальної підтримки. Вони становитимуть до 50-60% від всього медичного бюджету.

3. Платежі приватних витрат домогосподарств на медицину – це кошти добровільного медичного страхування, благодійних фондів та міжнародної допомоги (зараз вони становлять понад 60%, а після ухвалення законопроекту – як у розвинених країнах – будуть до 15%).

Він переконаний, законопроект №9163 зможе врятувати українську медицину від розвалу руками «реформаторів».

«Тільки цей документ, а не створення видимості «медреформи», зможе підняти на ноги українську медицину!» – резюмував Валерій Дубіль.

За матеріалами ba.org.ua.

18 жовтня 2018

Валерій Дубіль: Медична “реформа” вимиває гроші з місцевих бюджетів

  • 16:35

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на kievvlast.com.ua.

Рік тому я попереджав про можливе закриття лікарень у результаті медичної “реформи” від влади. Проте МОЗ не зробив нічого, щоб це попередити, і продовжив перекладати відповідальність на інших, незважаючи на те, що підпис т.в.о. Міністра охорони здоров’я Уляни Супрун засвідчив прийнятність Бюджету на 2018 рік. У результаті – через концентрацію значного бюджету на первинці і перекидання грошей на неї з інших рівнів – закрилася лікарня у Любечі на Чернігівщині, у Запорізькій області центральна лікарня Кам’янсько-Дніпровського району заявила про закриття стаціонарних відділень, призупинці у наданні екстреної і невідкладної допомоги у цілодобовому режимі.

Ситуація зараз не просто повторюється – вона стає ще критичнішою. Аналізуючи бюджет на наступний рік, разом із своєю експертною групою зробив висновок – влада думає про піар-ефект від своєї клаптикової “реформи”, і аж ніяк про її якість. І саме через це страждають сотні лікарень, тисячі медпрацівників і мільйони українців.

Візьмемо, хоча б, прямі витрати населення на охорону здоров’я. За даними національних рахунків, за попередній рік витрати домогосподарств на охорону здоров’я підвищились на 25,2% і досягли 109,1 млрд грн. А вже за першу половину 2018 року збільшились ще на 23,57%. Вже можна сказати, що у цьому році громадяни з власник кишень (не через податки!) заплатять за медичне обслуговування понад 126 млрд грн. Українці оплачують з власних гаманців медичну галузь вже більше ніж на 60%, тоді як держава – менше, ніж на 40%!

Як владі вдалось створити такий зашморг і ще й залишитися керувати? Схема дуже заплутана. Та не для моїх експертів.

Здавалось би, заробітні плати у окремих лікарів на первинці зросли. У минулому блозі я вже писав, що їх – невеликий процент. За який же рахунок, якщо частка державного фінансування всієї галузі у відношенні до ВВП зменшилась з 3,5 до 3,1% у 2019, а доля фінансування охорони здоров’я у загальних витратах бюджету становить 8,96% (при тому, що загальні витрати зросли на 10,4%), а загальні витрати на охорону здоров’я зросли на 8,96%, тоді як інфляція складе близько 10%?

І яким чином, за цих умов, уряду вдається при бюджеті, ще меншому, якщо порівнювати з вищевідзначеними показниками, аніж минулоріч, започатковувати нові реформаторські ініціативи? Нагадаю, це і збільшення фінансування первинки (“сімейні лікарі”) на 64,5% для продовження псевдореформи (порівняйте з ростом фінансування всієї галузі тільки на 8,96%), і 1 млрд на будівництво амбулаторій і закупівлю обладнання для сільської медицини, і 922,57 млн на оснащення екстреної меддопомоги у 6 областях, 966,785 млн – на пілотний проект з оплати спеціалізованої меддопомоги у Полтавській області, і 2 млрд грн на надання амбулаторної допомоги.

Відповім: фінансування сімейної медицини (первинки) зростає у наступному році на 64,5%, а фінансування лікарень і “швидких” – тільки на 7%. Порівняйте! Зростання фінансування не покриває навіть зростання витрат у зв’язку з підвищенням мінімальної заробітної платні на 10,8% (до 4173 грн) не кажучи вже про зростання комунальних витрат на утримання медзакладів (25-30%). А за які гроші тоді проводити лікування пацієнтів, та навіть просто закуповувати ліки за так розрекламованим гарантованим Нацпереліком? Особливо якщо взяти до уваги те, що за 9 місяців поточного року ціни на ліки зросли ще на 20%.

Інших джерел, окрім держбюджету, фінансування проведення “реформи” медицини влада не передбачила. А грошей виділяє недостатньо (для прикладу, у Великобританії на медицину виділяється 18,5% від загальних витрат держави – майже вдвічі більше, аніж в Україні). Тому, щоб показати видимість “реформ”, вона концентрує гроші на окремих ділянках всієї системи охорони здоров’я, як і минулоріч, на чому я неодноразово наголошував. Решта ж залишається недофінансованою. Як це відбувається?

У цьому році із майже 87 млрд грн на субвенції областям йшло 60,5 млрд грн – саме за ці гроші утримуються лікарні (вторинка). Решта - 26,5 млрд (трохи більше 30%) – централізувалися під керівництвом МОЗу. З них фінансувалася так звана “медреформа” – тобто, сімейна медицина.

У наступному році влада планує гіперцентралізацію – із 95,5 млрд грн планують централізувати вже на 40% більше – 37,3 млрд грн, а в області передати на 3% менше, аніж у 2018 році. При тому, що у поточному році дефіцит субвенції вже був понад 27 млрд грн (або 37% від загальної потреби), і його покриття лягло на плечі місцевих бюджетів. Через це мали і затримку у заробітних платах медиків, і їхнє масове скорочення.

У 2019 році ми матимемо ще більший дефіцит – 39 млрд грн (або 45% від потреби) – саме у стільки обійдуться передвиборні “реформаторські ініціативи” влади напівпорожнім місцевим бюджетам. А ще додайте до цього фінансування медицини з власних кишень українців, про яке я згадував вище – виникає питання: а що взагалі робить держава, якщо медицина не просто не стала безкоштовною, а стала більш дороговартісною?

Таким чином, не виділяючи додаткових грошей на реформу охорони здоров’я і не підвищуючи об’єм фінансування медицини до мінімально необхідного (200 млрд грн), влада намагається досягнути необхідного передвиборного “піар-ефекту”, концентруючи гроші на вигідних напрямках – підвищення зарплат окремої категорії медиків, оплата лікування окремих (найбільших) категорій пацієнтів. Та ці гроші виймаються повторно, вже не через податки, а з кишень простих українців, з бюджетів громад, перекладаючи на них утримання медзакладів і фінансування лікарів, які не беруть участь у реформі, лікування пацієнтів, які не потрапили у категорію “щасливчиків”.

Разом зі своєю експертною групою й депутатами я вже подав законопроект, який здатен реально допомогти ситуації і зняти додаткове навантаження з гаманців простих українців. Новий професіональний уряд вже зможе зробити наступний крок - змінити принцип реформування медицини з моделі “піару” на модель, в основі якої лежить науковий підхід. Впевнений, тільки разом з експертами, тільки обдумано плануючи, а не експериментуючи на людях, ми зможемо витягти українську систему охорони здоров’я з ями!

 

12 жовтня 2018

Обіцянка МОЗу завершити реформу первинки до 2019 року залишилася тільки словами

  • 10:16

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на kievvlast.com.ua.

Влада обіцяла завершити реформу первинки до 2019 року. Вибравши стратегію “гроші йдуть за пацієнтом”, вона говорила – лікарі матимуть високі зарплати, люди – безкоштовну первинну допомогу, а ФАПи закривати ніхто не збирається. Вже неодноразово я аналізував – чи реально це зробити за тих умов, які створюють “реформатори”. Сьогодні у цифрах і фактах покажу – що чекає на українську первинну медичну допомогу у наступному році.

Незважаючи на те, що вся ланка, як обіцяли у МОЗ, вже мала б перейти на нову систему фінансування, цього не відбудеться. Кабмін щомісяця у ручному режимі визначатиме потребу у субвенції для фінансування роботи тих медзакладів, які ще не підписали договори з Нацслужбою здоров’я, як це було у 2018-му. Відповідно, одні медзаклади отримають більше грошей за пацієнта, аніж другі – розцінюю це як дискримінацію, адже недофінансовані центри первинної медико-санітарної допомоги будуть вимушені виживати на межі можливого. Вже передбачаю, що до них жодні провладні ЗМІ не поїдуть знімати сюжети про “досягнення реформи”, - навпаки, об’єктиви їхніх камер будуть націлені на ту невелику ділянку системи охорони здоров’я, де “реформа” успішна. Проте, за рахунок кого? Пропоную розібратись разом – цифр багато, та саме вони покажуть цілісну картину.

Разом з експертами порахував - щоб кожна людина в Україні змогла скористатися послугами на “реформованій” первинці, нам потрібно 26,84 млрд грн. Якщо капітаційну ставку підвищать до рівня 450 грн, як написано у декларації. Та скоріше за все, її залишать на рівні 2018 року – через нестачу фінансування. У цьому випадку загальна потреба фінансування складе 22,04 млрд грн.

Порівняйте 15,3 млрд грн, які закладають у бюджет наступного року, із цифрами вище. Цих грошей вистачить лише на 22 млн людей, якщо ставка підніметься відповідно до бюджетної резолюції, чи на 26,8 млн, якщо залишиться на рівні минулого року.

Вже чую критику з боку “реформаторів”: “Ми передбачаємо, що не всі люди підпишуть декларації”. Так, дійсно. І тому ми з експертами розрахували ще одну цифру.

МОЗ вважає, що далеко не все населення підпише декларації з медзакладами у 2018-2019 роках – лише 60-70% від реальної кількості. Та це не означає, що потреба у фінансуванні зменшиться на 30-40%, бо, здебільш, декларації підписують “дорогі” категорії населення – за дітей і люди поважного віку. “Дешеві” категорії пацієнтів – працездатні – не звертаються до лікаря і не потребують постійного нагляду. Ми врахували цю динаміку і розрахували потребу, взявши за основу капітаційну ставку 2018 року. Якщо 60% населення (23,4 млн людей) підпишуть декларації, то у бюджет на “реформовану” первинку потрібно 16,18 млрд грн. Та й це, запевняю, ще не все.

Окрім “зеленого списку”, за яким платять за підписані декларації, є ще “червоний” - доплата за людей, які мешкають на території, але не підписали декларацію. За нашими розрахунками, їх - 15,2 млн. У 2018 році на кожного з них виділялося 240 грн. Ми взяли за основу цю цифру (насправді у 2019 вона має бути більша), і отримали потребу у 3,65 млрд грн.

Отже, загальна потреба у мінімальному фінансуванні первинки на наступний рік - 16,18+3,65=19,8 млрд грн. Прогнозований дефіцит на 2019 рік складає 4,5 млрд грн на цей рівень, що б нам не обіцяли “реформатори”.

А якщо згадати результати роботи міжнародного аудитора – компанії Делойд, яку замовило Міністерство охорони здоров’я, дефіцит ще збільшиться. Тоді, у своєму дослідженні, він прогнозував, що забезпечити ефективне функціонування первинної медичної допомоги без залучення додаткових платежів пацієнтів можна тільки якщо капітаційна ставка у сільській місцевості дорівнюватиме у середньому по країні 1170,6 грн. А не 570,9 грн, як зараз.

У бюджеті на 2019 рік фінансування первинки збільшується на 15,4%, проте цього явно недостатньо для її нормального функціонування. Та й збільшення це відбудеться не за рахунок залучення додаткових коштів, а за рахунок зменшення фінансування інших рівнів і вимивання коштів з місцевих бюджетів. При цьому, гроші перекидаються на найменш витратний рівень.

Яким чином? Зовсім не за рахунок загального збільшення фінансування всієї системи. У бюджеті 2019 року доля видатків на охорону здоров’я у загальних видатках бюджету ще більше знизилась і ледь доходить до 3,1% ВВП. Тоді як загальні видатки бюджету підвищились на 10,4%, то видатки на охорону здоров’я – менше, ніж на 9%.

Влада просто концентрує гроші на первинному рівні, перерозподіляючи їх із хронічно недофінансованої спеціалізованої допомоги. Навантаження просто перекладається на плечі громад, що може призвести до кінцевого розвалу цієї ланки медицини. Якщо у минулому році дефіцит медсубвенції (з якої фінансується надання реальної щоденної меддопомоги – наших лікарень і вузькоспеціалізованих лікарів) складав небагато більше 27 млрд грн (або 37% від загальної потреби), то у бюджеті 2019 він виріс майже на 45% і вже доходить до 39 млрд грн! А саме покриття цього дефіциту і є головним навантаженням на місцеві бюджети із утримання медзакладів і причиною постійних затримок заробітних плат.

Ще одна міжрівнева проблема – відтік кадрів з вторинки на первинку. Через фрагментарність і непродуманість “реформи” лікарі (а особливо – молодший медперсонал, якому не потрібно проходити перекваліфікацію) тікають на первинну ланку, де їх також не вистачає. Де ми будемо брати вузьких спеціалістів і що реформуватимемо, коли і якщо провладна “реформа” добереться туди?

“Реформа” влади дискримінує не лише лікарів вторинки. У деяких місцях заробітні плати медиків, які її отримують через НСЗУ, навіть зменшились. Наприклад, раніше медики отримували надбавки завдяки широким і ефективним програмам місцевих стимулів і додаткової підтримки медиків. А через прийняті “реформаторські” зміни до Бюджетного кодексу, тепер дофінансовувати зарплати у такий спосіб місцеві бюджети не можуть. Як результат – у Києві й інших великих містах скасували муніципальні надбавки у розмірі 32% і 40% за інтенсивність праці.

Та й казки про те, що зарплати медиків при підписанні медзакладом договору з НСЗУ зросли до 15-18 тис – це ще один гарний приклад фокусування уваги на вибіркових “успіхах”, бо в більшості “реформованих” медзакладів вони зросли значно менше - лише до 7,5 тис. грн. Ще у великого проценту - взагалі залишились на дореформованому рівні - 3-4 тис. грн – бо немає достатньої кількості пацієнтів, з якими заклади уклали декларації. А за інших вони отримують тільки 240 грн.

Аналізуючи проект бюджету на 2019 рік, можу одразу сказати – стратегія влади у “реформуванні” (читайте як “знищенні”) української системи охорони здоров’я не змінилася. Влада продовжує курс на “реформу під вибори”, в якій замість вирішення системних проблем усієї медицини, концентрує гроші на невеликій частині медзакладів найнезатратнішої для пацієнта ланки – первинної - для візуального ефекту. І потім, як ми звикли, ця “перемога” роздувається за допомогою піару втричі. При цьому “реформатори” мовчать про те, за який рахунок вони цю “перемогу” здобули і що “реформа” не має продовження через банальні помилки при старті. Адже для її поширення не те, що на всю медицину, а навіть на одну тільки первинну ланку грошей у бюджеті не буде. Інших же, позабюджетних джерел фінансування для медицини влада не пропонує.

Я вже подав правки, які можуть змінити цю ситуацію. Проте щоб діяти не ситуативно, потрібно не лише розробити комплексну стратегію якісного реформування медицини, а й залучити нові джерела фінансування. Подав і законопроект про страхову медицину, який це зможе зробити: за працюючих страхові внески платитиме роботодавець, за решту – держава. Найближчим часом добиватимусь їхнього прийняття. Влада вже довго знущається над українцями, і я особисто, і вся наша фракція зробить все можливе, щоб це припинити.

Впевнений, лише дії єдиної, злагодженої команди, яка думає про людей, а не про власні дивіденди, вже дуже скоро все змінять. План у нас є, залишилось звільнити руки від зашморгів діючої влади.

05 жовтня 2018

Наша команда знає, як врятувати українську медицину

  • 18:19

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на kievvlast.com.ua.

Нещодавно ми отримали проект бюджету на 2019 рік. Як видно із цифр, у фінансуванні галузі системи охорони здоров`я немає значних змін.

При такому бюджетуванні неможливо впроваджувати розпочату провладною більшістю так звану реформу медицини. Разом із командою я проаналізував бюджет і вже подав необхідні правки.

Проте, чесно скажу, просто правками ситуацію не зміниш - потрібен єдиний новий курс у всій галузі, потрібні злагоджені дії єдиної команди, яка зацікавлена у якісних і вчасних змінах в українській медицині.

Рік тому команда президента розповідала, як збирається розвивати систему охорони здоров`я у сільській місцевості. У бюджет на це заклали 4 млрд гривень на 4 роки - по одному на кожен рік. Я думаю, ті, хто живе у сільській місцині, побачили цю програму в дії. 1 млрд коштів, закладений на 2018 рік, й досі не освоєний - ці порожні слова виявилися не більше, як звичайним піаром.

Стосовно субвенції. Держава і тут перекладає фінансовий тягар все більше і більше на місця. Цього року дефіцит фінансування медзакладів, які дійсно щодня рятують життя, склав 37%, а у проекті бюджету на 2019 рік - вже 45%.

А тепер, зверніть увагу, у скільки місцевій владі обійдеться утримання медзакладів, якщо вона не хоче їхнього закриття. Майже 39 млрд гривень!

Чому дефіцит збільшився? Минулого року субвенція склала 60,5 мдрд гривень. При цьому 26,5 млрд гривень були централізовані під управління МОЗу. У 2019 році картина зміниться - під МОЗом централізується на 40% більше грошей, а області отримають на 3% менше.

Нацслужба здоров`я (НСЗУ) також не отримає повного об`єму фінансування, про яке обіцяла влада, коли приймала “реформаторський законопроект”.

Згідно з ним, держава на 100% має покрити потребу в фінансуванні первинки (сімейна медицина). З 2019 року вся первинна медична допомога має фінансуватися виключно через НСЗУ. З урахуванням вікових коефіцієнтів та наявного розподілу населення за віковими групами, середня капітаційна ставка у 2019 році повинна дорівнювати 695,4 гривень на людину.

При цьому стовідсоткова потреба в фінансуванні первинної медичної допомоги складає 26,84 млрд гривень, а у бюджет закладають тільки 15,3 млрд гривень. Ось так проходить децентралізація Гройсмана - на МОЗ грошей у бюджеті вистачить, а про своє лікування пацієнти мають подбати самі.

Ця “реформа” від влади - фрагментарна та піарна: показують високі результати тільки там, де є гроші. Де ж немає - панує суцільна розруха, штучно створена чиновниками МОЗу.

Для того, щоб медицина в регіонах отримала належне фінансування, необхідно провести справжню децентралізацію і збільшити надходження до місцевих бюджетів. Саме цього вимагає запропонований Юлією Тимошенко “Новий курс”.

Архів онлайн новин
<< < жовт. 2018 > >>
пн. вт. ср. чт. пт. сб. нд.
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        
TOP новини
П'ятниця, 07 грудня 2018
МОЗ другий рік створює видимість «медреформи», сподіваючись, що люди у неї повірять. Українці ж не розуміють: наче реформа йде, а за медицину вони…
Інтерв’ю