Офіційний сайт народного депутата України Валерія Дубіля

TOP новини

Валерій Дубіль: МОЗ зачищає опозицію під вибори

  • 29 листопада 2018
  • 134

Нинішня команда МОЗу перетворила державний орган на PR-агентство з зачищення опонентів.

Про це сьогодні під час візиту на Чернігівщину заявив народний депутат фракції «Батьківщина», член парламентського бюджетного комітету Валерій Дубіль.

«Напади на опозицію розпочались після того, як ми спонукали МОЗ врятувати важкохворих українців. Тоді на засіданні робочої групи ми відшукали понад 900 млн грн невикористаних МОЗом коштів. І це лише за однією програмою – фінансування первинної допомоги через Національну службу здоров’я. Саме тоді ми доказали провальність реформи «первинки» і некомпетентність МОЗу у використанні коштів на неї. Ми викрили МОЗ у порожніх обіцянках, і зараз його команда всі сили направила не на усунення недоліків, а на боротьбу з опонентами», – повідомив він.

Окрім того, зазначив політик, також на одному із засідань його робочої групи при бюджетному комітеті Рахункова палата запропонувала повернути державі кошти простроченої заборгованості міжнародних організацій та передати їх на лікування важкохворих.

Зокрема, йдеться про кошти, які були авансом перераховані міжнародним організаціям у 2015 та 2016 роках. До сьогодні держава не отримала ліки за цими закупівлями. Всі законні строки на їхню поставку і на повернення коштів державі закінчилися. Дебіторська заборгованість становить понад 356 млн грн, цих коштів вистачило б на лікування всіх важкохворих пацієнтів, зауважив Валерій Дубіль.

«Фактично Україна надавала безпроцентний кредит міжнародним організаціям. І у цей же час уряд залучає гроші, розміщуючи облігації для покриття дефіциту бюджету під 7-8% річних у доларі і 18% у гривні. Ймовірно, МОЗ втратив одне із джерел «чорного» прибутку і накинувся на опозицію, яка це викрила», – переконаний депутат від «Батьківщини».

Він вважає, що своїми необґрунтованими закидами команда МОЗу намагається відвернути увагу від свого справжнього завдання.

«Й досі ми не маємо жодного конструктивного цілісного документа, який би показав, що ми отримаємо у результаті так званої «медреформи», як її провести, де взяти гроші, як вирішити існуючі проблеми», – акцентував увагу Валерій Дубіль.

Політик нагадав, що його команда проілюструвала, як МОЗ будує «сітку» під вибори із медпрацівників через Нацслужбу здоров’я:

«Реформа» змінює лише те, що тепер гроші йтимуть через ЦОВВ, а не громади. І тільки він визначатиме, кому й за які послуги платити. Терапевти просто змінили назву на «сімейних» лікарів, їх закидають грошима за рахунок інших рівнів. Та вони так само залишаються найманими працівниками, заробітну плату їм визначає не кількість обслуговуваних ним пацієнтів, а рішення керівництва медзакладу».

За матеріалами ba.org.ua.

 

Українським роботодавцям буде вигідно оплачувати медичну страховку своїм працівникам

  • 22 листопада 2018
  • 129

За матеріалами блогу Валерія Дубіля kievvlast.com.ua.

На питанні введення в Україні страхової медицини багато політиків маніпулюють, а люди просто не розуміють кому вірити. Спробую пояснити, чому страхова медицина вигідна бізнесу, працівникам і взагалі всьому населенню України.

Раніше я вже писав про те, що з кожних 10 гривень бюджету української системи охорони здоров’я, 4 гривні українці сплачують через податки, і ще 6 – з власної кишені. За оцінками ВВОЗ, система охорони здоров’я не вважається ефективною, якщо приватні платежі складають понад 15%. І тому в Україні кожен рік 4% домогосподарств терплять фінансову катастрофу через хвороби своїх членів, а близько 92% відчувають таку загрозу.

Аналізуючи досвід різних країн, дійшов до висновку: мінімально нам потрібно 6-7% від ВВП фінансування з консолідованих джерел (бюджету або обов'язкового медстрахування), щоб зробити нашу систему охорони здоров’я діючою. В Україні з держбюджету на неї виділяється небагато більше 3% від ВВП. Якщо ж врахувати частку тіньової економіки, то обсяг фінансування має бути збільшений мінімум втричі.

Частково це можна вирішити, перезавантаживши нашу економіку. Наша лідер Юлія Тимошенко нещодавно запропонувала 5 перших кроків до розбудови економіки, план у нас є. З ростом економіки з’явиться більше грошей на медицину. Та досвід Польщі, про який я писав у попередньому блозі, показав – одними бюджетними видатками всі проблеми галузі не вирішиш.

Від недоступної медицини страждають не окремо люди, страждає у тому числі й економіка. У нас дуже висока передчасна смертність і інвалідизація у продуктивному віці. І через це Україна недоотримує в рік понад 220 млрд грн ВВП – на неї ярмом лягають додаткові соціальні видатки на забезпечення життєдіяльності непрацездатної частини населення.

На допомогу державі має прийти бізнес. Здоров’я працівників (і членів сімей працівників) важливе, бо впливає на продуктивність праці. І саме його має забезпечувати ефективна система охорони здоров’я, яку бізнес також буде оплачувати.

Є чотири способи фінансування бізнесом СОЗ: бюджетне фінансування, обов'язкове медичне страхування, підвищення доходів працівників і пряма оплата ними медичних послуг. Чому я запропонував ввести саме загальнообов’язкове медичне страхування? Відповідь – далі.

Якщо ми збільшимо податкове навантаження і відрахування податків до загального фонду бюджету, то гроші просто розмиються іншими статтями бюджетних витрат.

Окрім того, в Україні на охорону здоров’я йде 10% бюджету. А щоб йшло, наприклад, як у Великобританії - 16,5%, потрібно збільшити податковий тиск на бізнес у 1,5-2 разу.

На противагу скажу, що завдяки адресності та цільовій спрямованості механізму обов'язкового медичного страхування, додаткове навантаження на бізнес складе тільки 6-8% від ЄСВ. До речі, адресна оплата страховки зміцнює соціальний зв'язок між роботодавцем та працівником і підвищує лояльність останнього. У роботодавця будуть широкі можливості сформувати додаткові стимули через надання працівникам додаткової корпоративної добровільної медичної страховки.

Перекладати фінансування системи охорони здоров’я на самого працівника також не вигідно. По-перше, коли він платить напряму за послугу, він платить за хворобу, а не одужання – бо лікар зацікавлений у пролонгації хвороби, а не у одужанні. Так можна збільшити кількість аналізів, медпрепаратів, проводити необґрунтоване призначення та ін.

По-друге, пацієнт сам не може контролювати якість лікування, і тому не отримує якісне і ефективне лікування. Знову процес одужання штучно затягується лікарем, і від цього хвороба може стати хронічною. А вже при хронічному захворюванні продуктивність його праці зменшується, бо він постійно відволікається на організацію свого лікування.

По-третє, домогосподарство не може оплатити критичні медичні витрати без зміни способу життя – отже, продуктивність праці робітника знижується. Бо замість роботи він займається організацією лікування, пошуком коштів, супроводжує лікування члена родини. А соціально відповідальний роботодавець змушений буде взяти на себе хоч частину з критичних медичних витрат свого працівника. А це - додаткові, непередбачувані і значні витрати, яких можна уникнути в системі медичного страхування.

Бізнес не може самостійно створити локальну ефективно функціонуючу систему надання медичних послуг для своїх працівників. Ні створивши корпоративні медичні центри, ні надаючи добровільну медичну страховку за неефективно функціонуючої національної системи охорони здоров'я. Адже ємність ринку такого добровільного медичного страхування не перевищує 10-15%, і це аж ніяк не забезпечить необхідний обсяг фінансування всієї медичної мережі. Добровільне страхування лише експлуатує можливості існуючої медичної мережі, і не є її системоутворюючим фактором. Створення ж корпоративних клінік (які обслуговуватимуть тільки співробітників корпорації) економічно необґрунтоване. Бо сучасні медичні технології затратні, і щоб вони існували, потрібно забезпечити широкий ринок збуту їхніх медичних послуг. А для цього потрібно у рази більше людей, аніж працівників у корпорації.

Використовуючи один із цих трьох механізмів фінансування, витрати на достатній рівень медобслуговування своїх працівників можуть навіть зробити роботодавця банкрутом. Залишається останній, найвигідніший і збалансований шлях – обов’язкове медичне страхування.

Цей механізм – найбільш економічно ефективний, соціально виправданий і зручний. Система загальнообов’язкового медичного страхування поліпшить якість і об’єм медичних послуг – і у результаті інвалідизація і передчасна смертність у нашій країні знизиться. Виграє не тільки народ, а й економіка нашої країни.

Валерій Дубіль: Скільки ж насправді закладено на інсулін

  • 20 листопада 2018
  • 244

За матеріалами фейсбуку Валерія Дубіля 

17 жовтня МОЗ написав, що на препарати інсуліну виділено у бюджеті 2019 року 925 млн грн.

Сьогодні цифра інша – 841 млн грн.

Скільки ж насправді закладено на препарати інсуліну? Чи це такий подарунок від МОЗу до Всесвітнього дня боротьби з цукровим діабетом – скоротити на 84 млн грн фінансування? А цієї різниці вистачить на річний курс лікування 20,3 тис. українців. І це не арифметика – перерва в інсулінотерапії через нестачу грошей на закупівлю ліків – це ускладнення чи смерті пацієнтів.

Це просто хаос у бюджетному процесі зі сторони МОЗу! При такому плануванні в медицині завжди не вистачає грошей – і потім потрібно перерозподіляти і додавати фінансування! І вже видно – наступного року інсулінів знову не вистачить на всіх!

І родзинка: 15 вересня бюджет подали з Кабміну до Верховної Ради. Відтоді його не змінювали, адже депутати у першому читанні за нього ще не голосували.

Медреформа: навіщо Україна наступає на польські граблі

  • 19 листопада 2018
  • 363

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на kievvlast.com.ua.

Наші «реформатори» постійно розповідають, що при проведенні псевдореформи медицини перейняли найкращий світовий досвід. Як тут не згадати про Польщу, яка почала впроваджувати аналогічні зміни 19 років тому. І тепер відмовляється від нової моделі управління системою. Покажу результати перетворень цієї країни – висновки багато про що говорять.

Загальні показники польської медицини

За час польської реформи ВВП країни виріс у 2,7 разу. Зі збільшенням ВВП збільшувалися і медичні витрати держави – реформа супроводжувалася значним підвищенням рівня фінансування.

Об’єм державного фінансування охорони здоров’я Польщі – в шість більше, аніж в Україні. При тому, що населення країн приблизно однакове.

Всього витрат на охорону здоров’я – 34 млрд дол. З них – 20 млрд дол. держава витрачає на систему медобслуговування населення. Саме цими грошима до цього року керував аналогічний до новоствореної української Нацслужби здоров’я орган. Крім цього, держава окремо напряму фінансує і медичну службу спасіння – екстрену медичну допомогу.

Які проблеми принесла реформа

У Польщі, як і в Україні, не вистачало кадрів. І за 19 років реформи проблему так і не вирішили. Люди не могли навіть дочекатися прийому сімейним лікарем – по-перше, у Польщі – жорстке обмеження фінансування і об’єму діагностичних заходів. По-друге – кількості відвідувань лікаря. Це заважає швидкій діагностиці захворювань і зменшує свободу медика у прийнятті рішень. Тому пацієнти вимушені були звертатися до «приватників».

Якщо ж вони таки дочікувались прийому, на них чекала ще одна перепона – обов’язково треба задокументувати направлення від «сімейника» - до вузького спеціаліста, на стаціонар, оздоровлення чи реабілітацію. Інакше пацієнта просто не приймуть. Усі дії – чітко за правилами і протоколами. Біда тільки – це все не встигають документувати, бо немає кому! Нагадує те, що зараз впроваджують у нас?

Пріоритет є тільки у смертельних випадків. Решта – місяцями очікує у чергах на всіх етапах обслуговування.

І от пацієнт після кількох місяців очікування потрапляє у стаціонар. Тут його починають лікувати, та не доліковують – бо держава нерегулярно платить лікарні за перебування хворого у стаціонарі. Окрім того, ще й немає загального стандарту переліку і тарифікації послуг. Тобто, чітко не визначено скільки і за яке лікування має сплачувати держава. Це – те ж саме, що «реформа» в Україні з 20 року запровадить у лікарнях – оплата за послугу, тобто за лікування у лікарні.

Результат Польської реформи медицини

Україна прийняла польську модель. Ймовірно, наш МОЗ просто хоче повторення ситуації в Україні. Зважте ще на те, що Польща виділяє на оплату медичного обслуговування громадян через центральний орган, аналогічний нашій Нацслужбі здоров’я, більше, аніж в Україні - біля 20 млрд дол. на рік (або 526 дол. на людину). Порівняйте із 3,3 млрд дол. на рік (або 85 дол. на людину, з яких тільки 60 йде на медичні заклади), які витрачає Україна! І навіть за такого фінансування Польща не змогла зробити функціонування медицини, а особливо «первинки» ефективним.

Як результат – у рейтингу Європейського індексу здоров’я пацієнта за 2016 рік Польща посіла 31 місце з 34. Низький рейтинг, як правило, мають країни, які витрачають на медицину великі гроші, але КПД від цього – низький.

Не дарма у мережі поляки висміюють цю «реформу»: 

 Що Польща хоче змінити

У 2018 році Польща починає нову реформу охорони здоров’я. Навіть не реформу, а корінну зміну організаційно-правового механізму функціонування галузі. Влада країни хоче перебудувати ті положення, які зараз збирається впровадити українська влада.

Перше. Збільшить об’єми державного страхування системи медобслуговування.

Друге. Відмовиться від функціонування єдиного центрального органу фінансування. А фінансування децентралізується по воєводствам (аналог наших громад).

Третє. Відмовиться від ринкового принципу формування системи медичних закладів. Функціональна ж мережа лікарень буде створена під управлінням держави.

Четверте. Змінить систему фінансування медзакладів і відмовиться від принципу фінансування за надану медпослугу. Таким чином вирішиться питання надання меддопомоги більш чи менш «прибутковим» пацієнтам. Адже зараз, у залежності від категорії – пенсіонер це, дитина чи працюючий (їх, насправді, більше), медзаклад отримує різну суму за їхнє лікування.

Проаналізувавши майже двадцятирічний досвід сусідів, наша влада мала би тричі подумати – чи варто його переймати. Постійно чую від наших чиновників твердження, що українська медицина реформується за кращими системами охорони здоров’я у світі. Думаю, кожен свої висновки зробить сам.

Вкотре наголошую: тільки конструктивний аналіз і діалог здатні змінити нашу медицину на краще. Спуск же реформи «згори» призводить тільки до ще більшого бар’єру між чиновниками центральної влади і звичайними медпрацівниками. Страждають від цього не тільки лікарі, а й звичайні українці. Впевнений, вже скоро у нас буде можливість разом із найкращими експертами і нашими медпрацівниками розпочати повністю перекроювати систему охорони здоров’я, щоб зробити її дійсно ефективною.

МОЗ підставляє місцеву владу

  • 15 листопада 2018
  • 246

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на kievvlast.com.ua.

МОЗ масово піариться на своїй «медреформі». Мовляв, вона відбувається чудово – тільки місцева влада гальмує процес. Та чи дійсно проблема в громадах?

Зустрічаючись із медиками, місцевою владою, все більше переконуюсь – МОЗ тільки малює «слайдики» і ні за що не хоче відповідати.

Нещодавно голова нового монопольного органу - Національної служби здоров’я - Олег Петренко сказав: за організацію надання медпослуг первинкою («сімейними лікарями») відповідає місцева влада. Згодом і сама т.в.о. Міністра акцентує: за третину інсулінів мають (!) заплатити місцеві бюджети (хоча цього у жодному законі чи підзаконному акті не прописано!). Чесно кажучи, ці заяви просто ставлять у ступор будь-якого правника.

Відкриємо законодавство.

Перше. Фінансувати охорону здоровя вдосталь має виключно центральна влада – через державний бюджет. КРАПКА.

Щоб не маніпулювали потім словами, процитую нашу законодавчу базу.

Документ: Конституція України, стаття 49: «Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування».

Стаття 95: «Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків».

Охорона здоровя – якраз загальносуспільна потреба.

Друге. Якщо держава делегує виконання деяких своїх зобов’язань органам місцевого самоврядування, то має забезпечити і фінансування. Ще й у повному обсязі. Ще й за рахунок коштів Державного бюджету.

Документ: Конституція України, стаття 143: «Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності».

Не може держава виконати повноваження – делегує їх до місцевої влади. І разом з цим зобов’язана передати частину загальнодержавних податків –міжбюджетних трансферів або субвенцій.

Конституція регулює тільки загальні норми. Взаємодію ж між центральної владою і місцевим самоврядуванням в сфері охорони здоров’я - Закон «Про місцеве самоврядування». То може Олег Петренко правий – саме місцева влада відповідає за організацію надання медичних послуг первинної ланки?

Одразу скажу – ні. Закон не суперечить Конституції (хоча, ви знаєте, в Україні і таке можливо, та не цього разу).

Документ: Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», стаття 32: До власних (самоврядних) повноважень органів місцевого самоврядування у сфері охорони здоров’я відносяться управління закладами охорони здоров'я та організація медичного обслуговування.

Але. Організація обслуговування не передбачає забезпечення фінансування їхньої діяльності - тільки забезпечення організації їхньої роботи. А от доступність і безоплатність медобслуговування для всіх і ліки й медзасоби для пільгових категорій дійсно має забезпечити місцева влада – такі повноваження їм делегувала центральна влада. Згадаємо Конституцію? Хто у нас має фінансувати делеговані повноваження, відповідно до 143 статті? Так, центральна влада. ПОВНІСТЮ.

Закон «Про місцеве самоврядування» ще раз наголошує на цьому для тих, хто не вірно трактує Конституцію.

Документ: Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», стаття 66: «У разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону:

Стаття 67:

«1. Держава фінансово забезпечує здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади у повному обсязі за рахунок закріплення за відповідними місцевими бюджетами джерел доходів бюджету, надання трансфертів з державного бюджету, а також передання органам місцевого самоврядування відповідних об'єктів державної власності.

2. Рішення органів державної влади, які призводять до додаткових видатків органів місцевого самоврядування, обов'язково супроводжуються передачею їм необхідних фінансових ресурсів. Вказані рішення виконуються органами місцевого самоврядування в межах переданих їм фінансових ресурсів. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами, компенсуються державою».

То хто має утримувати заклади охорони здоров’я, фінансувати надання меддопомоги і забезпечувати повністю інсуліном пацієнтів? Держава.

Якщо місцеві бюджети через рішення центральної влади додатково вимушені витрачатися, хто має їм давати компенсацію? Держава.

Хто має компенсувати громадам утримання закладів первинної медичної допомоги, коли там просто немає достатньої кількості пацієнтів? Держава.

Хто має докупати інсулін, коли він закінчився? Держава, передаючи субвенцію. Пояснюю, чому. Зі зміною механізму отримання інсулінів (запровадження реімбурсації), на нього зросли ціни. Це як причина – наслідок. Механізм запровадила держвлада Постановою Кабміну. Ми вже знаємо, що Конституція і стаття 67 Закону «Про місцеве самоврядування» зобов’язують Кабмін збільшити розмір медичної субвенції – щоб компенсувати додаткові витрати місцевих бюджетів. 100% потреби у фінансуванні для закупівлі інсуліну повинно бути забезпечено коштами Державного бюджету. А ми що маємо?

Та через незрозумілу бездіяльність влади українці втрачають здоровя – через недоступність і невчасність медпослуг. Бо ті, хто ще не зміг виїхати за кордон, просто приречені жити зі своїми проблемами сам на сам. Вимагаю від влади припинити цю політику зменшення населення України!

ONLINE новини
Середа, 01 лютого 2017
З ініціативи місцевих депутатів від «Батьківщини» Луцька та Ковельська міські ради, а також Маневицька районна рада на Волині ухвалили звернення до…
Інтерв’ю