Офіційний сайт народного депутата України Валерія Дубіля

Новини публічної політики в охороні здоров’я

Валерій Дубіль: Скільки ж насправді закладено на інсулін

  • 20 листопада 2018
  • 243

За матеріалами фейсбуку Валерія Дубіля 

17 жовтня МОЗ написав, що на препарати інсуліну виділено у бюджеті 2019 року 925 млн грн.

Сьогодні цифра інша – 841 млн грн.

Скільки ж насправді закладено на препарати інсуліну? Чи це такий подарунок від МОЗу до Всесвітнього дня боротьби з цукровим діабетом – скоротити на 84 млн грн фінансування? А цієї різниці вистачить на річний курс лікування 20,3 тис. українців. І це не арифметика – перерва в інсулінотерапії через нестачу грошей на закупівлю ліків – це ускладнення чи смерті пацієнтів.

Це просто хаос у бюджетному процесі зі сторони МОЗу! При такому плануванні в медицині завжди не вистачає грошей – і потім потрібно перерозподіляти і додавати фінансування! І вже видно – наступного року інсулінів знову не вистачить на всіх!

І родзинка: 15 вересня бюджет подали з Кабміну до Верховної Ради. Відтоді його не змінювали, адже депутати у першому читанні за нього ще не голосували.

Медреформа: навіщо Україна наступає на польські граблі

  • 19 листопада 2018
  • 363

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на kievvlast.com.ua.

Наші «реформатори» постійно розповідають, що при проведенні псевдореформи медицини перейняли найкращий світовий досвід. Як тут не згадати про Польщу, яка почала впроваджувати аналогічні зміни 19 років тому. І тепер відмовляється від нової моделі управління системою. Покажу результати перетворень цієї країни – висновки багато про що говорять.

Загальні показники польської медицини

За час польської реформи ВВП країни виріс у 2,7 разу. Зі збільшенням ВВП збільшувалися і медичні витрати держави – реформа супроводжувалася значним підвищенням рівня фінансування.

Об’єм державного фінансування охорони здоров’я Польщі – в шість більше, аніж в Україні. При тому, що населення країн приблизно однакове.

Всього витрат на охорону здоров’я – 34 млрд дол. З них – 20 млрд дол. держава витрачає на систему медобслуговування населення. Саме цими грошима до цього року керував аналогічний до новоствореної української Нацслужби здоров’я орган. Крім цього, держава окремо напряму фінансує і медичну службу спасіння – екстрену медичну допомогу.

Які проблеми принесла реформа

У Польщі, як і в Україні, не вистачало кадрів. І за 19 років реформи проблему так і не вирішили. Люди не могли навіть дочекатися прийому сімейним лікарем – по-перше, у Польщі – жорстке обмеження фінансування і об’єму діагностичних заходів. По-друге – кількості відвідувань лікаря. Це заважає швидкій діагностиці захворювань і зменшує свободу медика у прийнятті рішень. Тому пацієнти вимушені були звертатися до «приватників».

Якщо ж вони таки дочікувались прийому, на них чекала ще одна перепона – обов’язково треба задокументувати направлення від «сімейника» - до вузького спеціаліста, на стаціонар, оздоровлення чи реабілітацію. Інакше пацієнта просто не приймуть. Усі дії – чітко за правилами і протоколами. Біда тільки – це все не встигають документувати, бо немає кому! Нагадує те, що зараз впроваджують у нас?

Пріоритет є тільки у смертельних випадків. Решта – місяцями очікує у чергах на всіх етапах обслуговування.

І от пацієнт після кількох місяців очікування потрапляє у стаціонар. Тут його починають лікувати, та не доліковують – бо держава нерегулярно платить лікарні за перебування хворого у стаціонарі. Окрім того, ще й немає загального стандарту переліку і тарифікації послуг. Тобто, чітко не визначено скільки і за яке лікування має сплачувати держава. Це – те ж саме, що «реформа» в Україні з 20 року запровадить у лікарнях – оплата за послугу, тобто за лікування у лікарні.

Результат Польської реформи медицини

Україна прийняла польську модель. Ймовірно, наш МОЗ просто хоче повторення ситуації в Україні. Зважте ще на те, що Польща виділяє на оплату медичного обслуговування громадян через центральний орган, аналогічний нашій Нацслужбі здоров’я, більше, аніж в Україні - біля 20 млрд дол. на рік (або 526 дол. на людину). Порівняйте із 3,3 млрд дол. на рік (або 85 дол. на людину, з яких тільки 60 йде на медичні заклади), які витрачає Україна! І навіть за такого фінансування Польща не змогла зробити функціонування медицини, а особливо «первинки» ефективним.

Як результат – у рейтингу Європейського індексу здоров’я пацієнта за 2016 рік Польща посіла 31 місце з 34. Низький рейтинг, як правило, мають країни, які витрачають на медицину великі гроші, але КПД від цього – низький.

Не дарма у мережі поляки висміюють цю «реформу»: 

 Що Польща хоче змінити

У 2018 році Польща починає нову реформу охорони здоров’я. Навіть не реформу, а корінну зміну організаційно-правового механізму функціонування галузі. Влада країни хоче перебудувати ті положення, які зараз збирається впровадити українська влада.

Перше. Збільшить об’єми державного страхування системи медобслуговування.

Друге. Відмовиться від функціонування єдиного центрального органу фінансування. А фінансування децентралізується по воєводствам (аналог наших громад).

Третє. Відмовиться від ринкового принципу формування системи медичних закладів. Функціональна ж мережа лікарень буде створена під управлінням держави.

Четверте. Змінить систему фінансування медзакладів і відмовиться від принципу фінансування за надану медпослугу. Таким чином вирішиться питання надання меддопомоги більш чи менш «прибутковим» пацієнтам. Адже зараз, у залежності від категорії – пенсіонер це, дитина чи працюючий (їх, насправді, більше), медзаклад отримує різну суму за їхнє лікування.

Проаналізувавши майже двадцятирічний досвід сусідів, наша влада мала би тричі подумати – чи варто його переймати. Постійно чую від наших чиновників твердження, що українська медицина реформується за кращими системами охорони здоров’я у світі. Думаю, кожен свої висновки зробить сам.

Вкотре наголошую: тільки конструктивний аналіз і діалог здатні змінити нашу медицину на краще. Спуск же реформи «згори» призводить тільки до ще більшого бар’єру між чиновниками центральної влади і звичайними медпрацівниками. Страждають від цього не тільки лікарі, а й звичайні українці. Впевнений, вже скоро у нас буде можливість разом із найкращими експертами і нашими медпрацівниками розпочати повністю перекроювати систему охорони здоров’я, щоб зробити її дійсно ефективною.

МОЗ підставляє місцеву владу

  • 15 листопада 2018
  • 246

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на kievvlast.com.ua.

МОЗ масово піариться на своїй «медреформі». Мовляв, вона відбувається чудово – тільки місцева влада гальмує процес. Та чи дійсно проблема в громадах?

Зустрічаючись із медиками, місцевою владою, все більше переконуюсь – МОЗ тільки малює «слайдики» і ні за що не хоче відповідати.

Нещодавно голова нового монопольного органу - Національної служби здоров’я - Олег Петренко сказав: за організацію надання медпослуг первинкою («сімейними лікарями») відповідає місцева влада. Згодом і сама т.в.о. Міністра акцентує: за третину інсулінів мають (!) заплатити місцеві бюджети (хоча цього у жодному законі чи підзаконному акті не прописано!). Чесно кажучи, ці заяви просто ставлять у ступор будь-якого правника.

Відкриємо законодавство.

Перше. Фінансувати охорону здоровя вдосталь має виключно центральна влада – через державний бюджет. КРАПКА.

Щоб не маніпулювали потім словами, процитую нашу законодавчу базу.

Документ: Конституція України, стаття 49: «Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування».

Стаття 95: «Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків».

Охорона здоровя – якраз загальносуспільна потреба.

Друге. Якщо держава делегує виконання деяких своїх зобов’язань органам місцевого самоврядування, то має забезпечити і фінансування. Ще й у повному обсязі. Ще й за рахунок коштів Державного бюджету.

Документ: Конституція України, стаття 143: «Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності».

Не може держава виконати повноваження – делегує їх до місцевої влади. І разом з цим зобов’язана передати частину загальнодержавних податків –міжбюджетних трансферів або субвенцій.

Конституція регулює тільки загальні норми. Взаємодію ж між центральної владою і місцевим самоврядуванням в сфері охорони здоров’я - Закон «Про місцеве самоврядування». То може Олег Петренко правий – саме місцева влада відповідає за організацію надання медичних послуг первинної ланки?

Одразу скажу – ні. Закон не суперечить Конституції (хоча, ви знаєте, в Україні і таке можливо, та не цього разу).

Документ: Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», стаття 32: До власних (самоврядних) повноважень органів місцевого самоврядування у сфері охорони здоров’я відносяться управління закладами охорони здоров'я та організація медичного обслуговування.

Але. Організація обслуговування не передбачає забезпечення фінансування їхньої діяльності - тільки забезпечення організації їхньої роботи. А от доступність і безоплатність медобслуговування для всіх і ліки й медзасоби для пільгових категорій дійсно має забезпечити місцева влада – такі повноваження їм делегувала центральна влада. Згадаємо Конституцію? Хто у нас має фінансувати делеговані повноваження, відповідно до 143 статті? Так, центральна влада. ПОВНІСТЮ.

Закон «Про місцеве самоврядування» ще раз наголошує на цьому для тих, хто не вірно трактує Конституцію.

Документ: Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», стаття 66: «У разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону:

Стаття 67:

«1. Держава фінансово забезпечує здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади у повному обсязі за рахунок закріплення за відповідними місцевими бюджетами джерел доходів бюджету, надання трансфертів з державного бюджету, а також передання органам місцевого самоврядування відповідних об'єктів державної власності.

2. Рішення органів державної влади, які призводять до додаткових видатків органів місцевого самоврядування, обов'язково супроводжуються передачею їм необхідних фінансових ресурсів. Вказані рішення виконуються органами місцевого самоврядування в межах переданих їм фінансових ресурсів. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами, компенсуються державою».

То хто має утримувати заклади охорони здоров’я, фінансувати надання меддопомоги і забезпечувати повністю інсуліном пацієнтів? Держава.

Якщо місцеві бюджети через рішення центральної влади додатково вимушені витрачатися, хто має їм давати компенсацію? Держава.

Хто має компенсувати громадам утримання закладів первинної медичної допомоги, коли там просто немає достатньої кількості пацієнтів? Держава.

Хто має докупати інсулін, коли він закінчився? Держава, передаючи субвенцію. Пояснюю, чому. Зі зміною механізму отримання інсулінів (запровадження реімбурсації), на нього зросли ціни. Це як причина – наслідок. Механізм запровадила держвлада Постановою Кабміну. Ми вже знаємо, що Конституція і стаття 67 Закону «Про місцеве самоврядування» зобов’язують Кабмін збільшити розмір медичної субвенції – щоб компенсувати додаткові витрати місцевих бюджетів. 100% потреби у фінансуванні для закупівлі інсуліну повинно бути забезпечено коштами Державного бюджету. А ми що маємо?

Та через незрозумілу бездіяльність влади українці втрачають здоровя – через недоступність і невчасність медпослуг. Бо ті, хто ще не зміг виїхати за кордон, просто приречені жити зі своїми проблемами сам на сам. Вимагаю від влади припинити цю політику зменшення населення України!

Валерій Дубіль: МОЗ визнав, що лікарів в Україні таки не вистачає

  • 13 листопада 2018
  • 167

За матеріалами фейсбуку Валерія Дубіля.

Пам’ятаєте, раніше ми рахували, скільки лікарів не вистачає в Україні, щоб кожен пацієнт міг отримати якісну і вчасну допомогу?

30 жовтня МОЗ запропонував проект постанови КМУ і підтвердив – лікарів не вистачає.

Відповідно до наказу МОЗ України від 19.03.2018 р. № 504, оптимальний обсяг практики (ООП) для надання первинної медичної допомоги становить:

1800 осіб на одного лікаря загальної практики- сімейного лікаря;

2 тис. осіб на одного лікаря-терапевта;

900 осіб на одного лікаря-педіатра.

У новому проекті постанови ж чиновники МОЗу хочуть запровадити знижувальні коефіцієнти за декларації, укладені понад встановлені ліміти.

Пояснення цьому тільки одне – через дефіцит лікарів, один обслуговуватиме понад 2 тисячі пацієнтів. А грошей на фінансування всіх у бюджеті не вистачає. Тому МОЗ пішов на такий крок.

Вирішити ситуацію може введення загальнообов’язкового медичного страхування, коли за працюючого страхові внески сплатить роботодавець, за непрацюючого – держава. Разом із іншими депутатами я вже подав відповідний законопроект №9163. Окрім того, необхідно терміново почати вирішувати кадрову проблему, започаткувавши державну програму підтримки медпрацівників!

Валерій Дубіль: Більшість областей України залишиться без нових «швидких»

  • 09 листопада 2018
  • 208

За матеріалами блогу Валерія Дубіля.

У минулому році їздив амбулаторіями Чернігівщини і дорогою зустрів стареньку машину «екстренки». І от ще тоді подумав: а що, як ця автівка поламається шляхом до лікарні – людину просто не встигають врятувати! Навряд чи після такого родичі шукатимуть правди – бо просто звикли, що в Україні медицина не стоїть у пріоритеті.

На жаль, політика чинної влади з її приходом не змінилася. Вона просто довикористовує старий ресурс, не думаючи як все змінити. Наші лікарі вимушені добиратися на виклик на тих самих автівках «швидкої», що й їхні навіть бабусі. Хоча до ладу автопарк екстреної служби вже можна було привести давно. От, у наступному році є навіть гроші на його оновлення. Та влада українців ділить за пропискою – «щасливчиків» встигнуть довезти до лікарні, а ті, кому не пощастило з обраним владою містом – будуть сподіватися на добру вдачу.

У 2019 влада планує запустити «новий» пілотний проекту з оновлення матеріально-технічної бази «екстренки» лише у кількох областях. На нього з бюджету виділяють 922,57 млн грн.

Вибір областей для пілоту виглядає дивним. Саме в них у різні роки вже проводилися подібні пілотні проекти. За ними вони отримували новий транспорт, тоді як решта України не мала взагалі нічого. І - на додаток - у цих «щасливчиків» вже створені єдині диспетчерські центри, які зараз є тільки у 9 областях України.

Окремо виділю Донеччину. Тут терміново необхідно створити з нуля систему екстреної медичної допомоги - створені раніше обласний центр медицини катастроф і закуплені автомобілі залишилися на окупованій території. Та яке це має відношення до реформи всієї системи екстреної медичної допомоги?

Тобто, уряд вирішив показати «реформу» в окремих, обраних областях, які і так можна назвати «вітриною для виставки», бо у них система ЕМД (екстреної меддопомоги) розвинена найкраще. Для цього він закидає їх грошима. Зробить він це за рахунок інших областей. На екстрену меддопомогу в них виділять у 2019-му ще менше грошей, аніж цьогоріч. Про це я писав у минулому блозі.

Та якби провладна більшість хотіла реформувати «екстренку» насправді – то фінансувала б усіх рівномірно. Пілотний проект виглядає дивним і тому, що на 5 областей і 1 місто виділили половину суми, яка потрібна на один рік для закупівлі обладнання для системи ЕМД для всієї України. І зараз я розкажу – чому робити це потрібно поступово і по всій території України.

Минулого разу я писав, що ЕМД приймає на себе додаткове навантаження під час псевдореформи медицини від влади. Щоб наша система ЕМД ефективно працювала навіть у таких умовах, потрібно врешті закінчити почату ще 5 липня 2012 року реформу. Тоді Верховна Рада прийняла Закон «Про екстрену медичну допомогу». Економічна криза і політична нестабільність 2014 року не дозволили провести реформування в повному обсязі.

Зробити це реально і зараз – оновивши і заново сформувавши матеріально-технічну базу в усіх областях України. Звісно, розвиток системи оперативно-диспетчерських служб та закупівля спеціалізованого автомобільного транспорту потребують великих фінансових ресурсів. Та й це – не проблема.

Рахуємо.

Нині централізовані диспетчерські служби є в дев'яти областях. Щоб зробити такі ж в інших, потрібно додатково трохи більше 380 млн грн. З іншого боку, ці служби успішно створює сама місцева влада - за рахунок коштів Державного фонду регіонального розвитку. Тому немає першочергової необхідності виділяти додаткове централізоване державне фінансування на цей напрямок. Краще закцентувати на оновленні автівок – бо ж система ЕМД може працювати дійсно ефективно, якщо буде відповідна кількість спеціалізованого санітарного транспорту.

В Україні, згідно з нормативом (у т.ч. + 25% резерву), його має бути 4426 одиниць, з них: тип В - 3665 одиниць, тип С - 761 одиниця. Нині на балансі є тільки 2965 одиниць автомобілів швидкої медичної допомоги, з них: тип В - 2725 одиниць, тип С - 240 одиниць.

З усього цього переліку техніка та спеціалізований санітарний транспорт в середньому на 60-70% застарілий, фізично зношений і потребує заміни. Крім того, українська система ЕМД, не маючи іншого виходу, й досі експлуатує автівки, які не відповідають вимогам Національного стандарту і не можуть використовуватися як автомобілі екстреної медичної допомоги.

Для формування необхідного парку спеціалізованого санітарного транспорту для надання екстреної (швидкої) медичної допомоги необхідно придбати 2830 автомобілів, з них: тип В - 2281 одиниць на загальну суму 4 678,3 млн грн; тип С - 549 одиниць на загальну суму 1 705,2 млн грн. Всього на закупівлю спеціалізованого автотранспорту необхідно 6 383,5 млн грн.

Додамо до цієї суми ще додаткові витрати на закупівлю іншого обладнання та створення інформаційної інфраструктури - вийде загальна потреба - 6 775,7 млн грн.

Звісно, таку суму бюджет одного року не потягне. Проте її можна безболісно розділити на кілька років. Крім того, такий великий обсяг організаційних та виробничих ресурсів неможливо зараз забезпечити. Як приклад, виробничі можливості українських підприємств не дозволять зробити більше 1100 машин екстреної медичної допомоги в рік.

Ми можемо реально реформувати систему екстреної меддопомоги за 2019-2021 роки. При рівномірному розподілі фінансування на три роки, потреба на 2019 рік складе 2,3 мрд грн для всіх областей України. На жаль, чинна влада пішла іншим шляхом і намагається заробити собі бонуси на прийдешніх виборах, знову закидавши грошима одних, і кинувши напризволяще інших. Та наші люди – не сліпі. Вони розуміють: між робити «абищось для видимості» і «робити максимально якісно» у однакових умовах є велика різниця.

Впевнений, за три роки після зміни влади ми зможемо створити в Україні дійсно ефективну систему екстреної медичної допомоги – чекати залишилось недовго.

Архів новин розділу
<< < лют. 2019 > >>
пн. вт. ср. чт. пт. сб. нд.
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28