Офіційний сайт народного депутата України Валерія Дубіля

Новини публічної політики в охороні здоров’я

Міфи "медреформи": Міф #4. Збереження та розвиток медичних закладів - відповідальність місцевої влади

  • 30 липня 2018
  • 48

За матеріалами фейсбуку Валерія Дубіля.

Сьогодні розвінчую міф про те, що місцева влада повністю відповідальна за розвиток і закриття медичних закладів.

У минулому році Рада прийняла два Закони, які змінюють організаційно-правову форму функціонування медзакладів. Разом з цим змінилися й повноваження місцевої влади щодо їхнього утримання.

Перший – Закон №2002. Згідно з ним, бюджетні лікарні та поліклініки реорганізуються в державні або комунальні підприємства.

Місцева влада, яка раніше повністю утримувала лікарню, тепер просто не може втручатися в поточну господарську діяльність створених нею підприємств (Господарський кодекс, Ст. 19,23,55,62).

Звичайно, місцева влада може давати гроші на розвиток своїх комунальних підприємств. Та на це вона або повинна взяти гроші в своєму місцевому порожньому бюджеті, або отримати їх субвенціями за централізованими програмами розвитку (а їхнє виділення вже пряма відповідальність Уряду), або залучати інвестиції та кредити під свої гарантії. Але кредити та інвестиції треба віддавати, а для цього лікарні повинні почати заробляти, і заробляти так, щоб мати вільні кошти і можливість повертати кредити.

Головне питання - формування джерел доходів лікарень. І тут найцікавіше. У другому «реформаторському» Законі - № 2168-19 («Про державні фінансові гарантії») говориться, що держава ПОВНІСТЮ фінансує надання медичної допомоги з коштів державного бюджету. Стаття 4. Вся спеціалізована допомога оплачується державою!

А у квітневому Законі про автономізацію (№2002) джерелами доходів медичних установ могли бути або бюджетні кошти через укладання договорів на медичне обслуговування населення з різними розпорядниками бюджетних коштів, або гроші від населення, а також інші джерела. Лікарня могла надавати платні послуги тільки ті, які не оплачуються державою. Якщо ж вся спеціалізована допомога оплачується державою, згідно із Законом № 2168-19, то лікарня не може надавати ці ж послуги платно, згідно із Законом №2002. Вона може брати тільки невеликі суми за супутні послуги (так звані готельні послуги - проживання в окремих палатах, харчування, послуги доглядальниць та ін).

Отже, єдиним джерелом отримання грошей для автономізованих лікарень у регіонах є державний бюджет через оплату за договорами на медичне обслуговування населення. І немає різниці - хто буде замовником: якщо Національна служба здоров'я, то гроші державного бюджету підуть в медичне підприємство безпосередньо з Києва, якщо регіональна влада – це ті ж централізовані гроші, тільки передані в регіони через механізм медичної субвенції. Так, єдиним відповідальним за формування джерел доходів лікарень і поліклінік у регіонах стали Уряд і правляча коаліція у ВР. Саме вони формують джерело фінансування діяльності медзакладів - медичну субвенцію і централізовану програму фінансових гарантій.

Виходячи з показників ВООЗ щодо мінімального рівня витрат на охорону здоров'я (6%) та частки тіньової економіки (44%) оптимальний обсяг фінансування охорони здоров'я - 348 млрд грн (бюджет і кошти пацієнтів). А оскільки «реформаторськими законопроектами» визначено єдине джерело фінансування – державний бюджет, то саме стільки на рік коштує фінансова відповідальність Уряду за функціонування та розвиток лікарень в регіонах. Уряд не зможе впоратися з такою відповідальністю, адже в бюджеті неможливо акумулювати суми, достатні для фінансування системи медичного обслуговування в регіонах.

Міфи "медреформи": Міф #3. Навантаження на лікаря загальної практики в Україні буде таким же, як і в Європі

  • 26 липня 2018
  • 34

За матеріалами фейсбуку Валерія Дубіля.

Третій міф «медреформи», яку впроваджує МОЗ, про навантаження на лікаря. Один із найпоширеніших слоганів "реформаторів": Україна – це європейська держава, тому медицина має бути такого ж рівня. І це в тому числі стосується лікарів загальної практики – МОЗ обіцяє, що навантаження на них буде таким же, як в Європі. Спростовую цю обіцянку влади.

Країни з вільним «прикріпленням» пацієнта до лікаря розраховують оптимальну кількість пацієнтів на одного лікаря за двома критеріями: забезпечити якісну меддопомогу і економічну рентабельність практики. Замаленька кількість пацієнтів не дасть економічну рентабельність медзакладу. А завелика кількість пацієнтів не дозволить лікарю надати якісну меддопомогу або ж вона просто стане недоступною.

Так, механізм оплати праці із застосуванням капітаційної ставки вдало використовують такі країни, як Німеччина (2000 пацієнтів на людину) Нідерланди, Гонконг (2300), Сінгапур, Швеція (2400), США – (в середньому - 2000). Та в них є низка факторів, які здатні забезпечити доступну медицину за великої кількості пацієнтів - висока щільність населення і розвинена транспортна мережа, повноцінна система охорони здоров'я на всіх рівнях.

В інших країнах Європи на одного лікаря припадає набагато менше пацієнтів: Бельгія - 725, Іспанія 975, Франція - 1120. І все ж це країни з розвиненою охороною здоров'я та системою надання первинної медичної допомоги.

Навіть у країнах, де реформа первинки тільки розпочалася, сфера обслуговування одного лікаря набагато нижча, аніж прийнята МОЗом: у Білорусі середнє навантаження на лікаря загальної практики становить 1246 осіб, у Болгарії - 1472 осіб на одного сімейного лікаря.

В Україні, згідно із розрахунками, лікар обслуговуватиме понад 4 тис. пацієнтів (див. Міф #1). У результаті – медицина не стане доступною.

Зараз в Україні діють значно менші норми навантаження на лікарів первинної ланки. Діюча Постанова КМУ № 977 у редакції від 15.04.2014 року передбачає значно нижчий рівень навантаження на сімейного лікаря, який, до речі, повністю корелюється з подібними показниками в більшості європейських країн. Так, норма навантаження медичного персоналу, який надає первинну медичну допомогу, становить: - для лікаря загальної практики - сімейного лікаря - 1500 осіб в міській місцевості, 1200 осіб в сільській місцевості і тільки 800 чоловік для гірських районів. Згідно з дослідженням міжнародної аудиторської компанії Делойт, у 2017 році в середньому один лікар загальної практики в Україні обслуговував 1351 пацієнта. Це набагато менше, ніж 1800-2000 чоловік (причому незалежно від того, в якій місцевості і з якою щільністю населення працюватиме лікар), передбачених новими документами МОЗа.

Міфи "медреформи": Міф #2. Нестача лікарів не завадить реформі

  • 23 липня 2018
  • 266

За матеріалами фейсбуку Валерія Дубіля.

Сьогодні розвінчаю другий міф «медреформи» - про те, що навіть в умовах дефіциту лікарів можна проводити реформу. Скажу одразу: можна, але потрібно підстрахуватися фельдшерами у віддалених районах. МОЗ же цього не врахував.

Розберемо деталі ситуації.

Робота зі створення первинної ланки на базі сімейної медицини почалася задовго до приходу Супрун у МОЗ. З початку 2000 років в Україні почали створювати систему первинної медико-санітарної допомоги на основі сімейної практики. Саме тоді постала проблема нестачі сімейних лікарів.

Під час пілотного проекту з реформування системи охорони здоров'я у трьох областях і Києві, який був затверджений Законом України № 3612-17 «Про порядок проведення Реформування системи охорони здоров'я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві», щоб вирішити проблему дефіциту лікарів загальної практики, значно збільшили державне замовлення на цю спеціальність, організували масштабну перекваліфікацію медиків. У результаті - в 2011-2015 роках спеціалізацію лікаря загальної практики отримали понад 5 тис. лікарів (найбільше - 1500 у 2013 році).

Однак, проект не довели до кінця і первинну ланку охорони здоров’я в Україні не вдалось зробити повноцінною. А нова команда МОЗа практично провалила цю роботу - в 2016 році спеціалізацію отримали 474 людини, а за 2017 рік - менше 500 медиків. Цим і обумовлено дефіцит у 60% лікарських кадрів на первинній ланці (див. Міф #1).

_______________________________________________________________

Реформу проводити потрібно і можна навіть зараз, але не так, як це робить МОЗ.

Яким чином? Щоб всі мали доступ до меддопомоги, необхідно створити «подушки безпеки», як це зробили в Австралії. Щільність населення там також низька. На одного лікаря там припадає від 600-800 (у великих містах) до 2500-4000 (у сільських та віддалених місцевостях) людей. У районах «районах з недостатньою забезпеченістю лікарями» (понад 1400 пацієнтів на одного лікаря) до роботи в якості лікарів загальної практики допускають лікарів без повної акредитації.

В Україні «сімейників» можуть тимчасово підмінити у віддаленій сільській місцевості фельдшери і середній медичний персонал з проведенням підвищення кваліфікації та додаткової державної атестації. При цьому фельдшер практикуватиме або під керівництвом, або при консультаційній підтримці лікаря. Реформа влади ж цього не врахувала, а тому її наслідки призведуть до масового закриття ФАПів.

Паралельно потрібно вирішувати проблему дефіциту лікарів - створивши цільову державну програму, яка дозволить:

- збільшити держзамовлення у вишах лікарів загальної практики і виділити додаткові квоти на держзамовлення для випускників сільських шкіл;

- сформувати економічні стимули для перекваліфікації лікарів інших спеціальностей (тривала оплачувана відпустка при проходженні перекваліфікації, компенсація оплати житла при перекваліфікації та ін.);

- створити місцеві стимули для медичних працівників у регіонах (компенсація з державного бюджету місцевим бюджетам шляхом надання субвенцій або дотацій витрат на реалізацію програм місцевих стимулів - придбання житла, транспорту, доплати і компенсації).

Міфи "медреформи": Міф #1. Лікарів вистачить на всіх

  • 20 липня 2018
  • 214

За матеріалами фейсбуку Валерія Дубіля.

З командою запускаємо новий проект – розвінчуємо міфи, які поширює команда МОЗа про так звану «медреформу». Найближчі тижні викладатиму аргументи, які підтверджують не тільки те, що ніякої реформи у системі охорони здоров’я немає, а й те, що політика керівництва чинного Міністерства охорони здоров’я направлена на руйнування системи охорони здоров’я, скорочення медичних закладів і зменшення доступності медичної допомоги. Українці мають знати правду!

Міф перший. Про те, що лікарів вистачить на всіх.

Згідно з новими підзаконними актами МОЗа, лікар загальної практики обслуговуватиме 1,8 тис. пацієнтів, терапевт – 2 тис. пацієнтів, педіатр – 900 пацієнтів. Для того, щоб забезпечити необхідну доступність первинної медичної допомоги в Україні, потрібно 22-24 тисячі лікарів на первинній ланці (згідно з нормативами, які діяли до «реформи» - 28 тис.: 17,2 – у місті і 10,8 – у сільській місцевості. Згідно з новими, які вступили в силу з 01.07.2018 – 22-24 тисячі у залежності від того, скільки дітей будуть обслуговувати сімейні лікарі, а скільки педіатри).

На початок 2017 року в Україні працювало близько 14 тис. сімейних лікарів і ще 2 тис. педіатрів. З них – близько 35% - люди пенсійного віку, і ще 10% в найближчий час мали вийти на пенсію. Це – дані Української медичної експертної спільноти. У 2017 році спеціалізацію лікаря загальної практики отримало менше 500 людей.

Отже, у нас не вистачає 6 тисяч лікарів, якщо враховувати лікарів пенсійного віку, і 13,2 тис – якщо не враховувати. 60% лікарів не вистачає!

Якщо взяти до уваги рекомендоване МОЗом навантаження на педіатрів а також кількість дітей в Україні (7,6 млн), то дефіцит лікарів ще збільшиться. У країні працюватиме трохи більше ніж 2 тис. педіатрів (з них – 47% пенсійного і передпенсійного віку). А для забезпечення нормативу їх має бути 8,4 тис. Тобто, дефіцит становить 7,3 тис.! У нас же є тільки 13% від потреби. І тому реальне навантаження на одного педіатра (навіть враховуючи лікарів пенсійного віку) буде 3,8 тис. дітей, а не 900, як на це «розраховує» МОЗ.

Наказом МОЗа №504, Міністерство дозволило набирати більшу за рекомендовану кількість пацієнтів. («5. Обсяг практики може відрізнятися від оптимального залежно від соціально-демографічних, інфраструктурних та інших особливостей території, в межах якої мешкають особи, що належать до відповідної практики»). Так, лікарів вистачить на всіх, проте про доступну медицину мова не йде. Адже один лікар змушений буде обслуговувати 4,4 тис. пацієнтів!

До того, як похід до «сімейника» кожного українця не почне фінансуватися за новою системою (повний перехід на нову систему фінансування – до 2020 року), дефіцит лікарів не буде таким помітним. Адже нині пацієнти безпосередньо звертаються до профільних фахівців у лікарнях, минаючи сімейних лікарів і терапевтів. Та й норми навантаження на лікарів першої ланки, визначені Постановою КМУ № 977 у редакції від 15.04.2014 року, значно нижчі, аніж пропонує МОЗ. Якщо зараз норми обслуговування для лікаря загальної практики - сімейного лікаря, згідно із вищевказаною постановою, - 1500 осіб в міській місцевості, 1200 осіб в сільській місцевості і тільки 800 чоловік для гірських районів, то у нових документах МОЗа вказана норма вже у 1800-2000 чоловік.

Після реалізації реформи в повному обсязі (з 01.01.2020) та зміни правил надання медичної допомоги, пацієнт зможе звертатися до профільного медичного фахівця тільки за направленням сімейного лікаря
(в іншому випадку потрібно повністю оплачувати вартість медичних послуг), крім того сімейний лікар виписує рецепти на безкоштовне отримання ліків (реімбурсації) та ін. Це призведе до того, що обсяг роботи та навантаження у сімейних лікарів значно зросте, і пацієнти фактично вистоюватимуть дві черги: до сімейного лікаря – за направленням, і до вузького спеціаліста.

МОЗ влаштував «полювання на відьом» замість реальної реформи, - Валерій Дубіль

  • 18 липня 2018
  • 217

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на kievvlast.com.ua.

Нещодавно на спільному засіданні комітетів Верховної Ради з питань соціальної політики та з питань охорони здоров'я депутати, експерти, представники областей, пацієнтських організацій, профспілок і медичних асоціацій оговорювали ситуацію в медицині. Висновок з цієї дискусії один: діяльність МОЗа нагадує полювання на відьом. Чому? Тому що реально воює із медичною спільнотою, вказуючи шлях, який нереально пройти – ані Міністерство охорони здоров’я, ані чинна влада для цього просто не створила умов.

Кілька фактів із засідання.

1. Медична субвенція на 2018 рік покриває тільки 67% від фінансової потреби медичних установ. Решту змушені дофінансовувати громади і місцеві бюджети. У цей же час на первинці в 2-2,5 рази збільшилось фінансування 151 центру ПСМД, які вступили в «реформу», і представники МОЗа у своїх виступах бачать тільки їх. Про те, що фінансування збільшилось за рахунок катастрофічного дефіциту коштів у інших закладах мова не йде.

2. Про катастрофічний дефіцит кадрів медпрацівників (зараз – понад 60 тис.!) МОЗ, засліплений власними ж «реформаторськими» ініціативами, взагалі забув. Тільки на «первинці», яка, на думку МОЗа, вже «вступила в реформу», не вистачає більше 7 тис. лікарів. Це ті «віртуальні» лікарі, яких пропонує вибрати МОЗ кожному українцю. А хто буде реально нас лікувати? 25% працюючих лікарів і 13% медсестер на первинці вже досягли пенсійного віку.

3. Головна причина кадрового дефіциту - хронічне недофінансування галузі. Як можна залучити людей у професію і навіть утримати працюючих професіоналів, коли середня зарплата в медицині становить набагато нижче середнього рівня зарплат - лише 5,5 тис. грн?

Як можна починати реформу, яку не можна буде завершити? 75-80% коштів з медичної субвенції йде саме на забезпечення цього жебрацького рівня заробітних плат медиків, і при цьому вистачає на 65% від потреби. У бюджеті неможливо знайти достатньо на це коштів. А інших джерел фінансування охорони здоров'я, крім бюджету країни, «реформатори» не передбачили – ту ж саму страхову медицину, коли за працюючого сплатить роботодавець, за непрацюючого - держава.

4. Реформа знаходиться в глухому куті, і вихід з цього глухого кута тільки один - негайне впровадження системи обов'язкового медичного страхування і внесення на розгляд депутатів до порядку денного наступної сесії відповідних законопроектів.

Це – тільки частина того, що обговорювали учасники, і на чому я постійно наголошую. Закономірно, що учасники визнали роботу МОЗа незадовільною і одночасно рекомендували Кабінету Міністрів невідкладно внести на розгляд ВР кандидатуру на посаду Міністра охорони здоров’я.

На жаль, на зібранні не було компетентного представника від МОЗа, який зміг би кваліфіковано відповісти хоча б на одне питання. І таке небажання МОЗа виходити на діалог із медичною спільнотою і народними депутатами для розробки і впровадження реальної медреформи нагадує полювання на відьом. Складається враження, що головна мета команди «реформаторів» - не виважену і цільну реформу провести, а скоротити кадри і зекономити бюджет.

Сподіваюсь, керівництво Верховної Ради, Кабінету Міністрів, МОЗа прислухаються до професійних і детальних рекомендацій учасників спільного засідання комітетів і нарешті розпочнуть роботу, яка підніме галузь, а не втоптуватиме її ще глибше.

 

Архів новин розділу
<< < жовт. 2018 > >>
пн. вт. ср. чт. пт. сб. нд.
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31