Офіційний сайт народного депутата України Валерія Дубіля

Новини публічної політики в охороні здоров’я

Валерій Дубіль: Законопроекти з питань медицини мають обговорюватись публічно

  • 18 травня 2017
  • 372

Законопроекти з питань медицини можуть набрати необхідну кількість голосів тільки якщо пройдуть публічні консультації з експертами та громадськістю.

На цьому наголосив народний депутат України з фракції «Батьківщина» Валерій Дубіль під час засідання Верховної Ради.

Нагадаємо, Валерій Дубіль очолив депутатсько-експертну групу з питань медицини при міжфракційному об’єднанні «За впровадження повного циклу публічної політики», головна мета якої – розробка проектів реформ у галузі охорони здоров’я.

За словами нардепа, законопроекти № 6327, 6328, 6329, 6347 не набрали достатньої кількості голосів навіть для включення до порядку денного, бо вони недоопрацьовані:

«Дуже добре, що сьогодні вся зала на це звертає увагу. Але, на превеликий жаль, чому це відбувається з цими законопроектами. Тому що сьогодні ці закони не проходять повний цикл публічної політики. Після місії Пета-Кокса ми повинні зрозуміти, що вони повинні обговорюватися на рівні громадських організацій, на рівні фахівців, медиків, а потім заходити у комітети у Верховної Ради, щоб їх проголосувати», - акцентував Валерій Дубіль під час виступу.

За словами нардепа, у цьому випадку зала буде консолідуватися навколо законів, які стосуються медицини. І тільки тоді медична реформа відбудеться безболісно.

Нагадаємо, після обговорення законопроекту «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», законопроекти з питань медицини № 6327, 6328, 6329, 6347 не включили до порядку денного.

За матеріалами ba.org.ua

                                       

Звернення Валерія Дубіля до Уляни Супрун

  • 24 квітня 2017
  • 479

Шановна пані Уляно!

Звертаюсь до Вас публічно, оскільки вважаю, що зараз перебіг медичної реформи під загрозою зриву, а цього не можна допустити. На останньому засіданні фракції відбулось обговорення законопроекту № 6327 «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів». Якщо закон буде прийнятий у чинній редакції, то об'єднані територіальні громади (ОТГ) залишаться без медичних субвенцій. А саме вони з цих субвенцій повинні фінансувати медичні заклади первинного та вторинного рівня.

Натомість, згідно з положеннями законопроекту, пропонується створення центрального органу влади - Медичної служби, у розпорядженні якої опиняться всі бюджетні кошти, виділені на медичну сферу. При цьому перелік функцій цієї служби передбачає, що вона не тільки формує умови фінансування медичної ланки, а й безпосередньо здійснює фінансування, а після - проводить аудит використаних коштів та контролює інформаційне висвітлення своєї діяльності.

Зауважу, що методів контролю цього новостворюваного монополіста немає: його керівника призначає Прем’єр-міністр України за Вашою пропозицією, а його заступників − Ви особисто.

Наголошу на корупційних ризиках: діяльність нового органу дозволить проводити закупівлі без тендера, не розробляти прозорого механізму розрахунку вартості медичних послуг, не укладати реальну медичну статистику та ін. Таким чином, його утворення повністю нівелює наші антикорупційні досягнення у сфері закупівель. Два роки тому за Вашої особистої підтримки ми залучили міжнародні закупівельні агентства до співпраці, а тепер - знов віддаємо десятки мільярдів гривень службі-монополісту?

Інше важливе питання: стан сільської медицини. Введення у дію цього закону, що передбачає  фінансування всіх закладів охорони здоров'я виключно Медичною службою і тільки з коштів державного солідарного медичного страхування, залишить ОТГ без медичних субвенцій, а малопотужні лікарні - без фінансування (вони не зможуть надавати достатню кількість послуг, щоб забезпечити себе фінансуванням з центру, бо не мають достатньої кількості пацієнтів у зоні обслуговування), що призведе до їх банкрутства у подальшому.

Утримання лікарень передбачається коштом медичного страхування, та за рахунок спільної оплати за певний перелік послуг, але впровадження сумісної оплати, що стане обов'язковою, суперечить статті 49 Конституції, яка регламентує право (а не обов'язок) українців на такий тип оплати.

Побоювання викликають і терміни впровадження запропонованих змін. Передбачається, що норми законопроекту набудуть чинності для первинної допомоги вже з моменту його підписання. До кінця 2017 року заклади охорони здоров’я районного та обласного рівня мають укласти договори про медичне обслуговування населення та почати працювати, відповідно до цих договорів, з початку 2018 року. А з початку 2019 року передбачено їх фінансування виключно через централізований механізм.

Маю всі підстави стверджувати, що це абсолютно нереальні терміни. Ви ризикуєте опинитись у тій самій ситуації, як і з реімбурсацією ліків, коли старт програми «Доступні ліки» спочатку декілька разів переносився, й навіть після офіційного запуску програма не працює у багатьох населених пунктах.

Наполягаю, що такі відповідальні кроки, як зміна принципів фінансування галузі, мають впроваджуватись поступово. 

Нагадаю, що ще в 2016 році, згідно з рекомендаціями місії Пета Кокса, Верховна Рада затвердила постанову «Про заходи з реалізації рекомендацій щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України». Це положення регламентує перехід до Європейської практики законотворчості. Зокрема, жоден закон не може подаватися без всебічного обговорення політичних цілей цього законопроекту, та без публічного політичного документу – «Білої книги» рішень. Тобто переліку всіх недосконалостей законопроекту, що змогли виявити експерти під час стадії обговорення, і пропозицій щодо їхнього усунення.

Опікуючись медичним напрямком у міжфракційному депутатському об’єднанні «За впровадження повного циклу публічної політики», відповідально заявляю, що весь пакет законопроектів, які наразі були подані вашим відомством, потребує суттєвого доопрацювання і не може подаватися на голосування в поточному вигляді.

Міжфракційне обєднання може стати платформою для такого ефективного всебічного обговорення. Я готовий докласти зусилля для того, щоб забезпечити дискусію на належному рівні та не допустити прийняття закону в поточній реакції, що передбачає концентрацію бюджетних коштів у одного органу-монополіста.

З матеріалами блогу на lb.ua.

Валерій Дубіль: Арифметика земського лікаря, або лікар – банкрут!

  • 21 квітня 2017
  • 363

Днями МОЗ зробив гучну заяву: зарплатня у сімейного лікаря буде перевищувати 15 або навіть 20 тисяч гривень. Щоправда, у розрахунках МОЗ ми чомусь не бачимо видатків на юридичну та бухгалтерську підтримку, транспортні витрати, страхування ризиків та багато іншого, що мають обов'язково сплачувати приватні підприємці. 

Такі огріхи побачили й народні депутати. Наприклад, за ті кошті, що лишаються у лікаря після покриття первинних витрат, він має ще заплатити за оренду приміщення, комунальні послуги, прибирання, зв’язок, регулярну дезінфекцію, проведення обов’язкових аналізів пацієнтам тощо. І це тільки в умовах міста. У сільській місцевості ситуація буде складнішою, супутніх витрат там буде набагато більше.

«Найслабший верблюд»

Вочевидь, МОЗ рахував зарплатні на прикладі Києва і з розрахунку, що у одній амбулаторії працюватиме один лікар з однією медсестрою. Щоправда, у міністерстві забули давнє бедуїнське прислів'я: «Швидкість каравану визначається швидкістю найслабшого верблюда».

Говорячи про те, що зарплатня лікаря стрімко зросте, МОЗ не уточнює, які перспективи у «найслабшого верблюда» - у сільського лікаря, умови праці якого та статті витрат значно відрізняються від міських. Але ж ефективне реформування галузі передбачає створення таких умов, за яких слабкі не повинні постійно наздоганяти, а найсильніші - стримувати свій потенціал. Необхідно побудувати систему, у якій і сільським, і міським лікарям буде однаково комфортно працювати, і вже потім звітувати про дійсно високі зарплатні. Поки що запропонована міністерством реформа діє виключно на користь міста, але я вважаю, що ставитись до села як до «придатка» − неприпустимо! Село − це основа відродження та розбудови нашої держави, в цілому.

IMG 7579

ФАПи таки закриють(-ся?)

Останні заяви представників міністерства свідчать, що на стан сільської медицини просто заплющують очі. Заступник міністра Павло Ковтонюк виступив з заявою про те, що необхідно скоротити кількість ФАПів, оскільки вони нібито не забезпечують селян лікарською допомогою. Особливо цинічним виглядає те, що насправді у міністерстві розуміють, що утримання ФАПів стане суттєвою статтею витрат для сільських лікарів, але замість того, щоб запропонувати реально діючий механізм фінансування ФАПів, цю проблему навмисно ігнорують та замовчують.

Ще одна теза Павла Ковтонюка: «У селах, як у і містах, працюватиме формула: держава - страхує, лікар - лікує, а громада - господарює».

Погодитися з цим означає власноруч винести смертельний вирок сільській медицині. По-перше, згідно з міністерським проектом реформи, громади залишаться без субвенції на первинну медико-санітарну допомогу, бо вся первинна ланка фінансуватиметься централізовано коштом т.зв. державного страхування. Механізму прямого фінансування первинної ланки громадами не існує, тому «господарювати» ОТГ точно не зможе.

Наступна теза: «Я прогнозую, що з часом ФАПів буде ставати менше, натомість з’являтимуться різні механізми, як їм укрупнятися, як добратися лікарю до людей».

Залишити село взагалі без ФАПів − неможливо. Це має бути довготривалий покроковий процес реорганізації, під час якого у сільській місцевості з'являться альтернативні можливості для надання медичних послуг пацієнтам. Проте, фельдшери все одно працюватимуть, навіть якщо ФАПи (як фізичні об'єкти) будуть ліквідовані, відповідно, гроші на зарплатні фельдшерам треба буде виділяти.

Павло Ковтонюк стверджує: «Я був на з’їзді об’єднаних громад у ХарковіУ країні поступово перестають говорити "сільська медицина вмирає, дайте грошей"». Я не знаю, які ОТГ відвідував заступник міністра, проте у багатьох куточках країни про вмирання сільської медицини не просто говорять, про це галасують. Адже рятувати сільську медицину треба негайно.

IMG 7375

 

Реальність

Наведу декілька прикладів з Чернігівщини, області, якою я постійно опікуюсь. У ході нескладних розрахунків ви побачите, що реформаторські ініціативи МОЗ забезпечать місцевих лікарів у найкращому випадку зарплатнею меншою за 2,5 тис. грн. на місяць, а у найгіршому - призведуть до їхнього банкрутства!

Моя аналітика базується на «лояльних» розрахунках МОЗ. Спробуємо підрахувати, що ж залишиться у сільського лікаря після сплати усіх обов'язкових платежів, враховуючи характерні особливості та відмінності сільської медицини.

        Спочатку визначимо, у чому ж відмінність між первинною ланкою у міській та у сільській місцевостях. У місті персонал «лікарської практики» складається з двох осіб − лікаря й медсестри. Натомість, у селах до складу «лікарської практики», тобто амбулаторії, зазвичай включено декілька ФАПів із сусідніх сіл. Якщо в місті лікар легко може обійти усю свою ділянку в декілька багатоквартирних будинків пішки, то у сусіднє село пішки вже не находишся. У зв’язку із цим виникає потреба утримувати ще мінімум один автомобіль, що обумовлює додаткові транспортні витрати.

         А тепер порахуємо на реальних прикладах медицини Чернігівщини, скільки ж насправді залишиться на зарплатню сільського лікаря та його підлеглих після впровадження реформаторських змін згідно з планами МОЗ.
Для початку підрахуємо універсальні додаткові витрати.

Стаття витрат

Вартість, тис. грн/міс.

утримання амбулаторії

3-6 (у залежності від розміру амбулаторії та її устаткування)

утримання ФАПу

2,6

транспортні витрати

4-6 (у залежності від розміру зони обслуговування)

         Зупинимось на декількох конкретних прикладах.

Нова Басань

     У селі Нова Басань, розташованому на території Бобровицького району, працює амбулаторія на трьох лікарів та три ФАПи у складі амбулаторії.
За штатом загалом: 3 лікаря, 6 медсестер, 3 фельдшери, 1 лаборант, 1 водій. Зона обслуговування – 4,5 тис. осіб. Тобто кожен лікар обслуговує по 1500 пацієнтів та сплачує третину коштів на утримання персоналу.

Згідно з розрахунками МОЗ, у випадку, коли лікар обслуговує 1500 пацієнтів, на 1 лікарську практику має лишитися 17,9 тис. грн для оплати заробітної платні та інших поточних витрат. А тепер віднімемо додаткові витрати:

- третина на утримання амбулаторії – 2 тис. грн;

- третина на транспортні витрати – 2 тис. грн;

- утримання ФАПу – 2,5 тис. грн.

Після усіх виплат лікарю залишається 11 400 грн. Цю суму потрібно поділити на кількість персоналу, що утримується (1 лікар, 1 фельдшер, 2 медсестри, 1/3 ставки водія, 1/3 ставки лаборанта, загалом − 4,66 ставки). 

Отже, зарплатня на одну особу на місяць складатиме 2 446 грн на місяць. Як Вам такі цифри? Хто готовий йти працювати лікарем у режимі 24/7 за таку зарплатню?

        Як бачимо, це далеко не ті 15-20 тис. грн зарплатні на місяць, які обіцяє МОЗ! Зауважу, що я навів приклад, коли в амбулаторії працює не один, а кілька лікарів, і супутні витрати розподіляються між декількома лікарями. Ще слід враховувати, що й щільність населення тут достатньо висока, значно більше, ніж у середньому по області. Але такі «ідеальні»  приклади – скоріш винятки, ніж правило. У більшості сіл не буде ані достатньої кількості пацієнтів, ані повної укомплектованості амбулаторії лікарями.

    Але для більшості сіл Чернігівщини характерна зовсім інша картина. Там у одній амбулаторії працює один лікар.

 

Косачівська амбулаторія

         До складу Косачівської амбулаторії у селі Косачівка Козелецького району входить два ФАПи. Амбулаторія обслуговує 4 села із загальною кількістю населення трохи більше, ніж 800 осіб. За штатним розкладом кількість працівників має бути такою: 1 лікар, 1 медсестра, 2 фельдшери та 1 водій.

       А тепер порахуємо витрати та прибутки лікаря. Щоб розрахунки були простішими, допустимо, що у селі мешкає 1 тис. осіб. Відповідно, лікар отримає 9,9 тис. грн на зарплатню та інші витрати, згідно з розрахунками МОЗ.
Віднімаємо супутні витрати: двічі по 2,6 тис. грн на утримання ФАПів, 3 тис. грн. – амбулаторія, 3 тис. грн – транспорт, отже, загальні витрати складають 11,2 тис. грн. В результаті баланс лікаря – мінус 1,3 тис. грн на місяць. Висновок: лікар буде банкрутом, оскільки повинен доплачувати державі за право лікувати жителів свого селища!

Булахівська амбулаторія

         До складу Булахівської амбулаторії  у селі Булахів Козелецького району входить ще 4 ФАПи, обслуговуються 1400 осіб. Загальний штат − 7 осіб: 1 лікар, 1 лаборант, 1 медсестра, 1 водій, 4 фельдшери.

      Знову округлимо кількість населення, вже до 1,5 тис. осіб. Згідно з розрахунковою таблицею МОЗ, лікар буде отримувати 17,9 тис. грн на місяць.
Віднімаємо супутні витрати: ФАПи – 4 по 2,5 тис. грн, амбулаторія – 3 тис. грн, транспорт – 3 тис. грн (загалом – 16 тис. грн).
Після сплати усіх платежів на зарплатню сімом членам медперсоналу у лікаря залишається 1, 9 тис. грн. Знову дуже сумно, знову сільський лікар – банкрут!

IMG 7446

 

         Хотілося б вірити, що ці розрахунки − хибні, проте, на жаль, вони абсолютно правдиві. І ці розрахунки не песимістичні, а навпаки – дуже і дуже оптимістичні. Проблема у тому, що розрахунки МОЗу далекі від реальності, заяви МОЗ − це популістичні твердження, які на практиці працювати не будуть. У цьому легко пересвідчитись, якщо звернути увагу на інформацію щодо фінансування первинної ланки Козелецького району у 2016 році.

Згідно з офіційними даними, минулого року на фінансування первинної ланки району було виділено 11 млн грн. Населення району − 24,5 тис. мешканців, отже, на одну особу виділялось 448 грн на рік.

     Під час численних зустрічей з медичними працівниками Козелецького району, я пересвідчився, що цих 448 грошей катастрофічно не вистачає. Проте, за такого рівня фінансування у районі працює центр ПСМД, 11 амбулаторій, 54 ФП та ФАПів. Зрозуміло, що таких обсягів фінансування недостатньо, і що система первинної допомоги потребує значно більших коштів для ефективного функціонування. Вже зараз у деяких селах ФАПи утримуються не шляхом нарахування субвенцій на первинну ланку, а коштом місцевих громад (ДОБРЕ, ЩО У НИХ Є ТАКА ЗМОГА, АЛЕ це є порушенням норм та правил). А що ж буде після проведення міністерської реформи фінансування «первинки»? Тепер, згідно з нормативами МОЗ, буде виділятися ще менше – усього 210 гривень на одного пацієнта на рік, тобто у два з гаком рази менше, ніж було.

Питання: яким чином у такій ситуації можна «оптимізувати» витрати? Особливо з урахуванням того, що 86% з цих 11 млн грн зараз йдуть на виплату заробітної плати медичним працівникам, а тільки 10% на оплату комунальних платежів і, відповідно, лише 4% на всі інші витрати?

Правильну відповідь Ви вже, напевно, зрозуміли: «оптимізувати» витрати можна лише скороченням фонду заробітної платні за рахунок масового звільнення медичних працівників. Отже, ініціативи МОЗ призведуть не до підвищення заробітної платні сільським медпрацівникам та поліпшення якості надання медичних послуг, а навпаки до скорочення мережі. Сумно дивитися, як МОЗ фактично добиває і так ледь живу сільську медицину.

Запропонований міністерством механізм фінансування первинної медичної ланки не є ефективним. Замість того, щоб займатись популізмом, обіцяючи золоті гори лікарям у містах (за рахунок слаборозвинених регіонів), МОЗ повинен був або розробити універсальний механізм, однаково придатний і для сільської, і для міської місцевості, або надати окрему увагу сільським регіонам з низькою щільністю населення і розробити для них спеціальний порядок.

За матеріалами блогу на lb.ua.

Валерій Дубіль: Законопроект 2309 - комерціалізація чи перший конструктивний закон медичної реформи?

  • 19 квітня 2017
  • 338

Два роки з моменту оголошення «рішучої медичної реформи» українське суспільство чекало на конструктивні дії, які б дозволили зрушити ситуацію з мертвої точки та вивести медицину з 25-річного стану суцільного застою. Нарешті це сталось: 6 квітня Верховна Рада України прийняла закон 2309а-д про автономізацію медзакладів. Проект закону був підтриманий майже одноголосно усіма фракціями та депутатськими групами, бо не лишилося жодного депутата, кому була б незрозуміла його актуальність. І хоч у законопроекті й існували «білі плями», під час голосування нам вдалося внести правки з самих гострих питань, наприклад щодо впровадження спостережних рад, завданням яких буде антимонопольний та антикорупційний контроль над діяльністю медзакладів у нових умовах.

А тепер зупинимося на деяких моментах детальніше. Які ще існують проблеми, і які нові можливості дає нам цей закон.

У ЗМІ одразу почали ширитися популістські заяви деяких експертів, що цей закон суперечить Конституції та скасовує безкоштовну медицину. Час почати чесне обговорення, чого від нього насправді чекати українцям.

Як учасник міжфракційної депутатської групи «За повний цикл відкритої політики» я провів чимало робочих зустрічей з працівниками медзакладів Чернігівщини. Я наочно побачив, як ламається фінансування медичних установ при проведенні адміністративно-територіальної реформи. Через те, що МОЗ проводить медичну реформу не узгоджено з адміністративно-територіальною – фінансування деяких лікарень стає просто неможливим. Лікарні, що були на балансі районів, переходять на баланс ОТГ, які в багатьох випадках неспроможні фінансувати їх самотужки у достатньому обсязі. Саме завдяки закону 2309, у нас з’являється можливість вирішити це наболіле питання.

IMG 8517

 

Закон дає можливість розробити механізм міжбюджетних трансферів, що передбачатиме  переказ коштів з бюджету однієї ОТГ до іншої (якій, власне, й належить лікарня), а вже потім - розподіл бюджетних коштів на потреби медзакладу.

Закон №2309 також регламентує зміну форми власності (лікарні стають комунальними або державними неприбутковими підприємствами, а не державними установами, як раніше), та механізм, за яким вони зможуть укладати договори з будь-яким іншим підприємством, страховою компанією, іншою адміністративно-територіальною одиницею. Важливо й те, що такі угоди лікарня зможе укладати й з окремими пацієнтами, а це необхідно для впорядкування оплат за надання медичних послуг. Нарешті, так звані «благодійні внески», що сплачуються пацієнтами до фондів лікарень, стануть офіційними.

Закон №2309 необхідний насамперед медичній системі на місцевих рівнях. Наведу лише два приклади з Чернігівщини. Непослідовність реформ призвела до критичної ситуації з Козелецькою лікарнею. Через те, що Козелецька ОТГ досі не створена, Остерська ОТГ забрала всі гроші, які виділені державою на фінансування місцевих медзакладів (Остерської та Козелецької лікарень). Козелецька лікарня вимушена була шукати підтримки у Деснянської громади. Так сталось через відсутність механізму розподілу державних субвенцій. Положення ж закону №2309 дозволять упорядкувати та осучаснити принципи фінансування клінік в умовах утворення ОТГ.

Ще один приклад - ситуація у Прилуках. На відстані у 500 м тут знаходяться два лікувальних заклади - районна та міська лікарні. Перша отримує більше грошей, відповідно до кількості населення, що мешкає на території Прилуцького району. Друга - грошей отримує менше (відповідно до того ж подушного нормативу), але має сучасне оснащення, тому пацієнти частіше звертаються за допомогою саме сюди. Де-факто, бюджетні гроші на лікування мешканців району виділяються районній лікарні, а лікування люди проходять у міській. Як результат, у районній лікарні - профіцит коштів, у міській - дефіцит. Закон №2309 дозволить упорядкувати розподіл фінансування, щоб гроші йшли на утримання і розвиток дійсно ефективних закладів. Район нарешті зможе сплачувати лікування своїх мешканців у тих лікарнях, де їм надають дійсно кваліфіковану допомогу.

Прийняття закону №2309 - це лише перший крок на шляху до розбудови медичної галузі в Україні. З набуттям цим законом чинності буде тільки впроваджена можливість отримання лікарнями коштів, але механізм для цього поки що не розроблений. На порядку денному з’явиться нова проблема - неможливість контролювати діяльність лікарень, які, ставши комунальними чи державними підприємствами, надаватимуть послуги на монопольних умовах, а, отже, можуть необмежено завищувати ціни на медичні послуги.

Під час голосування у сесійній залі ми добилися внесення правки про впровадження спостережних рад, що зможуть контролювати діяльність лікарень. Але ще має бути розроблений механізм їх створення та функціонування, і ми будемо займатись його розробкою. Наразі я сподіваюсь, що активна позиція громадськості та органів місцевого самоврядування цьому сприятиме, але це питання має бути обовязково вирішено системно на законодавчому рівні.

Які кроки зараз необхідні? Кабінет Міністрів України має негайно розробити пакет законів й підзаконних актів (зокрема, законопроект №4456 «Про організацію медичного обслуговування населення в Україні» запропонований Комітетом з питань охорони здоров'я ВРУ, у розробці якого я взяв участь як співавтор), а Верховна Рада - затвердити якомога швидше.

Зокрема, треба:

- розробити єдині правила розрахунку вартості медичних послуг;

- визначити, які медпослуги (та у якому обсязі) сплачуються державою, а що пацієнти отримують власним коштом;

- затвердити порядок функціонування спеціального наглядового органу - спостережних рад, що будуть здійснювати громадський контроль за діяльністю лікарень;

- укласти механізм роботи системи фінансування медичних закладів.

Отже, щоб прогресивний та нагально необхідний закон №2309 не став «токсичним», треба терміново сформувати всю допоміжну нормативно-правову базу. Це і є нагальним завданням Кабміну та депутатського корпусу. Впевнений, що і МОЗ, і Уряд, і депутатський корпус, і громадськість розуміють актуальність цих питань, і спільними зусиллями ми зможемо екологічно впровадити його у життя у найкоротший термін.

За матеріалами блогу на lb.ua.

Валерій Дубіль: Чи виживе екстрена медична допомога після «реформи» МОЗу

  • 12 квітня 2017
  • 325

2011 рік. Медична допомога їде на виклик дві-три години. Не встигає.

2012 рік. Початок реформування екстреної медичної допомоги в Україні. Пацієнта рятують.

2017 рік. Автомобіль екстреної медичної допомоги ламається посеред лісу, бо зношений на 100 %. Або не встигає довезти пацієнта до лікарні, бо збільшилась відстаньдоїзду.

З 2012 року по всій країні створили центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, а також єдині диспетчерські служби. У тих регіонах, де вдалось провести реформу повністю, екстрена медична допомога успішно працює.

Сьогодні команда МОЗу декларує нову реформу: у нещодавно створених госпітальних округах «швидкі» нібито мають запрацювати ефективніше. Але. Після «нарізки» госпітальних округів навантаження на службу екстреної медичної допомоги навпаки зросло.

Плече доставки – збільшилось на третину: на Чернігівщині бригадам «швидких» доводиться долати відстані у 40-60, а часом і набагато більше кілометрів на старих автомобілях бездоріжжям. За таких умов прибути до пацієнта за 60 хвилин, як це передбачено міністерськими положеннями, − неможливо.

Медики Чернігівської області під час наших зустрічей одноголосно розповідають про типові проблеми: автопарки – у критичному стані (60% машин потребує капітального ремонту або списання, лише третя частина автомобілів відповідає стандартам, інші – технічно і морально застарілі УАЗи або «Газелі», які не оснащені необхідною апаратурою); єдина диспетчерська досі не створена, медпрацівники змушені використовувати для зв'язку власні мобільні телефони. Силами громади у Чернігові зробили ремонт приміщення для диспетчерської служби. Та для запуску сучасної служби із новим програмно-апаратним комплексом необхідно фінансування у розмірі 8 мільйонів гривень!

У Чернігівській області «швидкі» взагалі неспроможні працювати із тою ефективністю, яку вимагає від них МОЗ. Наприклад, згідно з нормативами має бути 1 бригада на 10 тисяч населення, а у Менському районі - лише 34 тисячі населення. І замість шести бригад, що працюють зараз, має залишитись тільки чотири. Але, враховуючи сучасний стан дорожньої інфраструктури, автомобілів і географічні особливості – чотири бригади не зможуть задовольнити потреби регіону.

IMG 8703

Крім того, у сільський місцевості існує велика нестача сімейних лікарів (40 відсотків!), що повинні надавати систематичне лікування, слідкувати за перебігом хронічних хвороб. І це призводить до того, що «швидка» бере на себе додаткове навантаження, обслуговуючи необґрунтовані виклики. Не секрет, що одинокі літні люди іноді викликають екстрену меддопомогу, щоб їм поміряли тиск або зробили ін'єкцію, оскільки вони дійсно потребують допомоги. Таких хворих повинні вести сімейні лікарі, диспетчерська служба має їх перенаправляти у службу невідкладної допомоги найближчої лікарні. Якщо вчасно попереджувати напади, екстрена допомога просто не буде потрібна.

Нежиттєздатна й ще одна ініціатива МОЗ – запровадження спеціальності «парамедик». Наша діюча система передбачає надання екстреної допомоги та початок лікувальних процедур безпосередньо на місці пригоди та шляхом до лікарні. Тобто спочатку стабілізують пацієнта, починають лікування, а потім везуть до спеціалізованого закладу, минаючи проміжні етапи. Американська ж модель надання екстреної допомоги, за зразком якої реформує нашу медицину очільниця МОЗу, передбачає інший підхід до отримання пацієнтом медичних послуг. Основна функція парамедика – доставити пацієнта до лікарні, а не надати допомогу на місці (виключення становлять тільки випадки, коли йдеться про життя пацієнта).

Виходить, що, на відміну від лікаря екстреної медицини, парамедик може проводити лише обмежений об’єм реанімаційних заходів. Між місцем пригоди і спеціалізованою клінікою з’являється ще один проміжний етап – це найближча лікарня, у якої хворому не нададуть увесь спектр лікувальних заходів, а лише невідкладну допомогу, і стабілізують пацієнта до такого стану, при якому його можна буде транспортувати вже в спеціалізовану клініку.

Таким чином, першочерговим завданням Міністерства має бути не запровадження нової реформи, а завершення тієї, яка розпочата у 2012 році. Не треба збільшувати навантаження на систему. Навпаки, спочатку треба її розвантажити, модернізувати технічно, а тільки після цього можна замислюватись про системну реформу.

IMG 8686

То ж що можна зробити, щоб дати дихати вільно нашій «екстренці»?

  • По-перше, треба розвивати систему первинної допомоги, тобто забезпечити кадрами та устаткуванням амбулаторії та ФАПи. Це автоматично знизить навантаження на бригади ЕМП, оскільки зменшиться частка необґрунтованих викликів. А паралельно із тим – розвивати службу планової доставки хворих.
  • По-друге, впровадити єдині диспетчерські, що дозволить не тільки відсіювати необґрунтовані виклики, але й значно оптимізує логістику.
  • По-третє, модернізувати автопарк та створити (або оптимізувати розташування) пунктів тимчасового базування бригад екстреної меддопомоги, що також позитивно вплине і на швидкість реагування, і на час доставки пацієнтів.

Ми зіткнулись з проблемою, коли непродумані кроки МОЗу дестабілізують роботу всієї системи екстреної медичної допомоги, що ставить під загрозу життя українських пацієнтів. Це - наслідки невдалих спроб накласти одну реформу поверх іншої, коли розвиток йде не у рамках існуючої і досить успішної концепції, а сама концепція змінюється майже на протилежну.

І наостанок - медичну допомогу треба надавати пацієнтам безперервно, а зміни, що вводяться МОЗом, на певний час паралізують систему. 

За матеріалами блогу Валерія Дубіля на lb.ua.

Архів новин розділу
<< < січ. 2018 > >>
пн. вт. ср. чт. пт. сб. нд.
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31