Офіційний сайт народного депутата України Валерія Дубіля

Новини публічної політики в охороні здоров’я

Міфи "медреформи": Міф #7. Проведення "медреформи" збільшить фінансування системи охорони здоров'я

  • 09 серпня 2018
  • 88

За матеріалами фейсбуку Валерія Дубіля.

"Медреформа" встигла обрости багатьма міфами. Я вже розповідав, чому кожен українець не зможе обрати собі сімейного лікаря, а нинішні зміни не здатні викорінити корупцію в медицині. Цього разу спростовую черговий міф про те, що проведення «медреформи» нібито збільшить бюджет системи охорони здоров’я.

Згідно зі ст.4 ЗУ «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» № 2168-19, держава оплачує з державного бюджету в рамках програми медичних гарантій надання медичної допомоги за виділеними напрямками (первинна, вторинна, екстрена та ін). А згідно зі ст. 5 цього ж Закону, обсяг і перелік оплачуваних послуг залежить від наявності коштів у бюджеті на конкретний рік і може щороку змінюватися.

Виходить, що безкоштовною для людей буде тільки та медична допомога і в тому обсязі, на оплату якої вистачить грошей у бюджеті поточного року. Все інше оплачувати будуть самі пацієнти (хоча це напряму не вказано у законі та їм не регламентується).

Так, у Законі говориться, що на ці цілі необхідно витрачати не менше 5% ВВП, так само, як і інша норма з даного закону: «6. Звуження програми медичний гарантій НЕ допускається, крім випадків, встановлених законом ... »

Ці норми популістські, декларативні і нездійсненні, адже вони порушують і положення і бюджетного кодексу (який за статусом вище даного закону), і ст. 95 Конституції, в якій говориться, що: «Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на за-гальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України».

Це означає, що бюджет, і Програму медичних гарантій як його частку, формує і подає Кабінет міністрів, а розмір її фінансування залежить від дохідної частини бюджету. І якщо грошей не вистачає на фінансування на рівні 5% ВВП, то Кабмін визначає і фінансування, і обсяг державних медичних гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів. А їх на охорону здоров'я в бюджеті хронічно не вистачає – див. Міф #5.

Міфи "медреформи": Міф #6. Реформа знищить корупцію, ліквідує неформальні платежі в лікарнях

  • 06 серпня 2018
  • 104

За матеріалами фейсбуку Валерія Дубіля.

«Реформатори» розповідають, що їхня версія медичної «реформи» знищить корупцію, ліквідує неформальні платежі в лікарнях, легалізує і впорядкує пряму оплату медичних послуг пацієнтами. Спростовую цей міф.

Якщо поділити весь бюджет лікарень 2017 року, то 60% (109,1 млрд) складають прямі платежі українців («благодійні внески»), тоді як держава на це витратила тільки 68,3 млрд бюджетних коштів. (Дані згідно з аналізом Національних рахунків).

За останні роки частка прямих платежів у загальному фінансуванні охорони здоров'я збільшується, значно зростає і обсяг цих платежів. З 2014 до 2017 роки витрати на охорону здоров'я домогосподарств збільшилися майже в 2 рази (з 54,9 до 109,1 млрд грн).

При цьому ВООЗ вважає що, якщо частка прямих платежів пацієнтів в загальному обсязі фінансування системи охорони здоров'я перевищує 40%, то можна говорити і про критичну неефективність її функціонування, і про катастрофічний рівень фінансового навантаження від медичних платежів на людей.

Оптимальною вважається частка прямих платежів 10-20% (Іспанія-15%, Швеція - 8,6%, Німеччина - 6,9%), верхня допустима межа - 30% (Польща).
Так, реформа системи фінансування охорони здоров'я в Україні повинна забезпечити необхідний обсяг фінансування системи надання медичних послуг і одночасно знизити рівень прямих платежів пацієнтів до 15-20%. Частка солідарних джерел фінансування повинна перевищувати 80%.

Ухвалений «реформаторський» закон № 2168-19 ( «Про Державні фінансові гарантії») визначає тільки одне джерело фінансування програми фінансових гарантій (але оскільки в неї входять всі основні рівні медичної допомоги, то значить і всієї системи медичного обслуговування населення) - кошти державного бюджету. Регулювання прямих платежів пацієнта за надані медичні послуги виведено за рамки цього закону. Він їх не регламентує, не легалізує і не регулює.

Маємо заморожену ситуацію - при дефіциті бюджетного фінансування пацієнт буде змушений і далі безпосередньо оплачувати медичні послуги через систему неформальних платежів («поборів у лікарнях»).

Міфи "медреформи": Міф #5. На реформу вистачить грошей.

  • 02 серпня 2018
  • 114

За матеріалами фейсбуку Валерія Дубіля.

Минулого разу я спростовував міфи медреформи про те, що кожен українець зможе обрати собі сімейного лікаря, а навантаження на лікаря буде таким самим, як в Європі. Сьогодні поговоримо про черговий міф: на реформу вистачить грошей. Та розглянемо скільки коштів виділялося на медреформу в Польщі.

Медицина може стати безкоштовною тільки якщо на це вистачить грошей у бюджеті (див. Міф #4). Скільки ж реально потрібно для цього? Можемо визначити за трьома способами.

1. За часткою витрат на охорону здоров'я в загальному обсязі державних витрат країни. ВООЗ вважає, що мінімальний рівень витрат на охорону здоров'я повинен становити не менше 6% від ВВП. Прогноз офіційного ВВП України на 2018 рік - 3 247,7 млрд грн. Щоб забезпечити фінансування охорони здоров'я в розмірі 6% ВВП треба закласти 195 млрд. грн. Але це офіційний ВВП, в оцінках ВООЗа говориться не про офіційний, а про реальний ВВП країни. За оцінками МВФ, частка тіньової економіки в Україні понад 44%, отже реальний ВВП (з урахуванням тіньової економіки) становить 5 799,5 млрд грн, а оптимальний обсяг фінансування охорони здоров'я - 348 млрд грн (бюджет і кошти пацієнтів).

2. За забезпеченням паритетності зростання фінансування всіх рівнів медичної допомоги. Якщо врахувати тарифи МОЗа на первинну медичну допомогу, то тільки на первинну допомогу для всіх українців у цьому році потрібно було виділити 24,15 млрд грн (у 2,48 рази більше, аніж у 2017 – тоді воно склало 9,7 млрд грн). А для забезпечення у 2019 році капітаційної ставки на рівні 410 грн - 26,8 млрд грн (у 2,76 рази більше, аніж у 2017).

Це означає, що загальні витрати на всю систему медичного обслуговування населення (субвенція і програма державних гарантій на первинну медичну допомогу) повинні складати 144,15 і 160,4 млрд грн відповідно. При цьому в 2018-2019 роках загальні витрати системи охорони здоров'я повинні скласти більше 280 млрд грн.

3. За часткою первинної медичної допомоги в загальних витратах у системі медичного обслуговування населення. У стабільних системах охорони здоров'я на фінансування первинної медичної допомоги направляється 10-15% від загального фінансування всієї системи медичного обслуговування. Значить, потреба у фінансуванні на 2018-2019 роки інших видів медичної допомоги становить 137 і 151,9 млрд грн, а загальна потреба у фінансуванні системи медичного обслуговування населення в 2018 році становить 161,2 млрд грн, а в 2019 - 178,7 млрд грн. І це тільки медичне обслуговування населення. Додайте сюди фінансування системи громадського здоров'я, централізованих програм лікування, відомчу медицину (у воюючій країні особливо актуально) і т.д., і загальний обсяг фінансування охорони здоров'я знову перевищить 210-218 млрд. грн.

Тільки при виділенні таких сум можна говорити про дійсно безоплатну медицину і виживання лікарень без додаткових платних медичних послуг. Але без значного зростання економіки і доходів державного бюджету виділити подібні суми з бюджету неможливо.

Що тоді робити?

Єдиною реальною можливістю повноцінно профінансувати українську медицину – запровадити загальнообовязкове державне медичне страхування. За працюючого сплатить роботодавець, за решту – держава.

Довідкова інформація:

Польська медицина має 34 млрд дол. на рік

У сусідній Польщі при населенні 38 млн. загальні витрати на охорону здоров'я в 2017 році склали понад 34 млрд дол. Із них – 70% - державні витрати. Це понад 22 млрд дол (4,2% ВВП).

З них на систему медичного обслуговування населення через єдиного закупівельника направлено близько 19 млрд дол (більш ніж 500 млрд. грн на рік). Решта фінансування - кошти громадян (прямі платежі або добровільна страховка). При цьому, система охорони здоров'я Польщі вважається однією з найбільш неефективних в ЄС. У рейтингу Європейського індексу здоров'я пацієнта за 2016 рік Польща зайняла 31 місце серед 34 країн.

У 2017 році Польща прийняла нову програму реформування охорони здоров'я, яка, зокрема, передбачає значне збільшення державного фінансування у 2025 році до 6% ВВП. Крім того, Польща відмовляється від єдиного закупівельника медичних послуг (аналога створеної в Україні Національній службі здоров’я), оскільки його функціонування призводить до монополізації ринку.

Міфи "медреформи": Міф #4. Збереження та розвиток медичних закладів - відповідальність місцевої влади

  • 30 липня 2018
  • 120

За матеріалами фейсбуку Валерія Дубіля.

Сьогодні розвінчую міф про те, що місцева влада повністю відповідальна за розвиток і закриття медичних закладів.

У минулому році Рада прийняла два Закони, які змінюють організаційно-правову форму функціонування медзакладів. Разом з цим змінилися й повноваження місцевої влади щодо їхнього утримання.

Перший – Закон №2002. Згідно з ним, бюджетні лікарні та поліклініки реорганізуються в державні або комунальні підприємства.

Місцева влада, яка раніше повністю утримувала лікарню, тепер просто не може втручатися в поточну господарську діяльність створених нею підприємств (Господарський кодекс, Ст. 19,23,55,62).

Звичайно, місцева влада може давати гроші на розвиток своїх комунальних підприємств. Та на це вона або повинна взяти гроші в своєму місцевому порожньому бюджеті, або отримати їх субвенціями за централізованими програмами розвитку (а їхнє виділення вже пряма відповідальність Уряду), або залучати інвестиції та кредити під свої гарантії. Але кредити та інвестиції треба віддавати, а для цього лікарні повинні почати заробляти, і заробляти так, щоб мати вільні кошти і можливість повертати кредити.

Головне питання - формування джерел доходів лікарень. І тут найцікавіше. У другому «реформаторському» Законі - № 2168-19 («Про державні фінансові гарантії») говориться, що держава ПОВНІСТЮ фінансує надання медичної допомоги з коштів державного бюджету. Стаття 4. Вся спеціалізована допомога оплачується державою!

А у квітневому Законі про автономізацію (№2002) джерелами доходів медичних установ могли бути або бюджетні кошти через укладання договорів на медичне обслуговування населення з різними розпорядниками бюджетних коштів, або гроші від населення, а також інші джерела. Лікарня могла надавати платні послуги тільки ті, які не оплачуються державою. Якщо ж вся спеціалізована допомога оплачується державою, згідно із Законом № 2168-19, то лікарня не може надавати ці ж послуги платно, згідно із Законом №2002. Вона може брати тільки невеликі суми за супутні послуги (так звані готельні послуги - проживання в окремих палатах, харчування, послуги доглядальниць та ін).

Отже, єдиним джерелом отримання грошей для автономізованих лікарень у регіонах є державний бюджет через оплату за договорами на медичне обслуговування населення. І немає різниці - хто буде замовником: якщо Національна служба здоров'я, то гроші державного бюджету підуть в медичне підприємство безпосередньо з Києва, якщо регіональна влада – це ті ж централізовані гроші, тільки передані в регіони через механізм медичної субвенції. Так, єдиним відповідальним за формування джерел доходів лікарень і поліклінік у регіонах стали Уряд і правляча коаліція у ВР. Саме вони формують джерело фінансування діяльності медзакладів - медичну субвенцію і централізовану програму фінансових гарантій.

Виходячи з показників ВООЗ щодо мінімального рівня витрат на охорону здоров'я (6%) та частки тіньової економіки (44%) оптимальний обсяг фінансування охорони здоров'я - 348 млрд грн (бюджет і кошти пацієнтів). А оскільки «реформаторськими законопроектами» визначено єдине джерело фінансування – державний бюджет, то саме стільки на рік коштує фінансова відповідальність Уряду за функціонування та розвиток лікарень в регіонах. Уряд не зможе впоратися з такою відповідальністю, адже в бюджеті неможливо акумулювати суми, достатні для фінансування системи медичного обслуговування в регіонах.

Міфи "медреформи": Міф #3. Навантаження на лікаря загальної практики в Україні буде таким же, як і в Європі

  • 26 липня 2018
  • 64

За матеріалами фейсбуку Валерія Дубіля.

Третій міф «медреформи», яку впроваджує МОЗ, про навантаження на лікаря. Один із найпоширеніших слоганів "реформаторів": Україна – це європейська держава, тому медицина має бути такого ж рівня. І це в тому числі стосується лікарів загальної практики – МОЗ обіцяє, що навантаження на них буде таким же, як в Європі. Спростовую цю обіцянку влади.

Країни з вільним «прикріпленням» пацієнта до лікаря розраховують оптимальну кількість пацієнтів на одного лікаря за двома критеріями: забезпечити якісну меддопомогу і економічну рентабельність практики. Замаленька кількість пацієнтів не дасть економічну рентабельність медзакладу. А завелика кількість пацієнтів не дозволить лікарю надати якісну меддопомогу або ж вона просто стане недоступною.

Так, механізм оплати праці із застосуванням капітаційної ставки вдало використовують такі країни, як Німеччина (2000 пацієнтів на людину) Нідерланди, Гонконг (2300), Сінгапур, Швеція (2400), США – (в середньому - 2000). Та в них є низка факторів, які здатні забезпечити доступну медицину за великої кількості пацієнтів - висока щільність населення і розвинена транспортна мережа, повноцінна система охорони здоров'я на всіх рівнях.

В інших країнах Європи на одного лікаря припадає набагато менше пацієнтів: Бельгія - 725, Іспанія 975, Франція - 1120. І все ж це країни з розвиненою охороною здоров'я та системою надання первинної медичної допомоги.

Навіть у країнах, де реформа первинки тільки розпочалася, сфера обслуговування одного лікаря набагато нижча, аніж прийнята МОЗом: у Білорусі середнє навантаження на лікаря загальної практики становить 1246 осіб, у Болгарії - 1472 осіб на одного сімейного лікаря.

В Україні, згідно із розрахунками, лікар обслуговуватиме понад 4 тис. пацієнтів (див. Міф #1). У результаті – медицина не стане доступною.

Зараз в Україні діють значно менші норми навантаження на лікарів первинної ланки. Діюча Постанова КМУ № 977 у редакції від 15.04.2014 року передбачає значно нижчий рівень навантаження на сімейного лікаря, який, до речі, повністю корелюється з подібними показниками в більшості європейських країн. Так, норма навантаження медичного персоналу, який надає первинну медичну допомогу, становить: - для лікаря загальної практики - сімейного лікаря - 1500 осіб в міській місцевості, 1200 осіб в сільській місцевості і тільки 800 чоловік для гірських районів. Згідно з дослідженням міжнародної аудиторської компанії Делойт, у 2017 році в середньому один лікар загальної практики в Україні обслуговував 1351 пацієнта. Це набагато менше, ніж 1800-2000 чоловік (причому незалежно від того, в якій місцевості і з якою щільністю населення працюватиме лікар), передбачених новими документами МОЗа.

Архів новин розділу
<< < груд. 2018 > >>
пн. вт. ср. чт. пт. сб. нд.
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31