Офіційний сайт народного депутата України Валерія Дубіля

Новини публічної політики в охороні здоров’я

Валерій Дубіль: Немає жодної необхідності закривати лікарні

  • 05 квітня 2017
  • 562

Поки Міністерство у реформаторському запалі готується закривати неефективні лікарні, народний депутат від «Батьківщини» Валерій Дубіль докладає зусиль, щоб на рідній Чернігівщині не допустити скорочення медичних закладів.

Через те, що утворення об’єднаних територіальних громад не узгоджене з адміністративно-територіальною реформою, під загрозою банкрутства опинились Прилуцька районна лікарня та Прилуцька дитяча лікарня. Днями Прилуччину відвідав народний депутат Валерій Дубіль.

Під час розмови з медпрацівниками «батьківщинівець» наголосив, що «МОЗ взяв чіткий курс на фінансування виключно потужних лікарень, перекладаючи усю відповідальність за наступну долю слабкіших медичних закладів на громади, що тільки-но утворюються».

У Прилуках міська та районна лікарні розташовані у кількох кварталах одна від одної, при цьому районна оснащена значно гірше, її приміщення майже не відповідає сучасним вимогам. За критеріями, що висуваються МОЗом, вона - безперспективна. А отже новоутворена громада буде змушена її закрити чи перепрофілювати, або приєднати до міської лікарні з наступною диференціацією за профілями лікування.

Що ж до дитячої лікарні (яка є закладом вторинного рівня), то ситуація тут взагалі виходить за рамки. Тут знаходиться поліклінічне відділення і працює 13 лікарів-педіатрів, тобто заклад планового лікування (первинний рівень) знаходиться у лікарні (заклад вторинного рівня). У ході ж реформи вони фінансуватимуться з різних джерел, а отже мають бути розділені.

Єдиний вихід – утворити на базі лікарні два окремих заклади або підприємства: безпосередньо лікувальний заклад та консультативну амбулаторію. Але.

Згідно з проектом медичної реформи МОЗу, усі лікарі первинної ланки мають перейти на приватну практику у наступні три роки. Як тільки поліклінічне відділення стане окремою юридичною особою, або лікарі почнуть вести прибуткову діяльність, постане питання: на яких засадах вони працюють у приміщенні лікарні? Подібні приклади в державі непоодинокі.

«Прилуцька дитяча лікарня може бути розбудована у потужний центр надання педіатричної допомоги. Для цього потрібно провести аудит, зробити розрахунки, визначити маршрутизацію пацієнтів. У результаті госпітальний округ отримає економічне обґрунтування для функціонування цього закладу», - сказав Валерій Дубіль.

Утворення центру педіатричної допомоги дозволить нарешті провести розподіл між ланками медицини (центр надаватиме допомогу первинного рівня), вирішити проблему консультативної допомоги для госпітального округу, розвивати якість послуг з планового лікування хворих.

«На те, щоб налагодити роботу центру надання педіатричної допомоги у Прилуках, знадобиться один-два роки плідної роботи. Весь період лікарня повинна отримувати державне фінансування у достатньому обсязі, адже в результаті створиться повноцінний медичний заклад. Виграють усі - і пацієнти, і лікарі. Натомість МОЗ обирає поверхневу піар-активність й простий шлях: все, що неефективно, - треба закрити» , - зазначив Валерій Дубіль.

Народний депутат наголосив на неприпустимості скорочення лікарень, навіть тих, що сьогодні не демонструють високу ефективність роботи:

«Це – пряме порушення основоположного принципу української медицини - доступність для пацієнта. Замість того, щоб ставити хрест на майбутньому лікарень, необхідно розробити план розвитку. Це дозволить зробити такі медичні заклади ефективними. Ми вже активно працюємо у цьому напрямку й бачимо шляхи, як забезпечити функціонування малопотужних медичних закладів у нових умовах» .

Завтра Валерій Дубіль зустрінеться із головою облдержадміністрації Чернігівщини, і обговорить проведення медичної реформи а також порушить питання збереження та розвитку лікарень області.

 

За матеріалами Високого Валу, Телеканалу "Прилуки".

Валерій Дубіль: Тепер екстрена медична допомога може запізнитися до пацієнтів

  • 30 березня 2017
  • 758

Що зробити, щоб «швидка» після реформи приїжджала вчасно на виклик? Щоб обговорити і знайти спільну відповідь на це запитання, народний депутат Валерій Дубіль зустрівся із медпрацівниками Чернігова, Мени та Козельця 28 березня.

Система екстреної допомоги потерпає чи не найбільше від реформаторських кроків МОЗу. Навіть сьогодні оснащеність системи ЕМД (екстреної меддопомоги) - не на найвищому рівні: на Чернігівщині автопарк не оновлювався вже три роки. Після «нарізки» госпітальних округів навантаження на персонал та техніку зросло в рази, оскільки збільшилось плече доставки пацієнта до лікарні. Згадати хоча б наші дороги, а, точніше, їхню відсутність, висновок напрошується сам по собі: зношені автомобілі долатимуть ще більшу відстань бездоріжжям. Що ж до єдиної диспетчерської служби у Чернігівській області, то гроші на її створення й досі не виділені. Саме диспетчерська служба дозволить оптимізувати роботу «швидких», відстежувати, яка з бригад знаходиться ближче до пацієнта. Таким чином, пришвидшиться доїзд, та й без того зношені автівки не будуть долати зайві кілометри.

Відповідно до Положення Уряду про створення госпітальних округів, частині медичних закладів області загрожує розформування, скорочення ліжкового фонду. Передбачається, що зі 689 ліжок чотирьох центральних лікарень Чернігівщини залишиться менше половини. Уже готується перепрофілювання медичних закладів для збереження лікарень інтенсивної терапії.  Планується утворити притрасову лікарню на базі Центральної районної лікарні у місті Козелець. Така лікарня необхідна для надання невідкладної допомоги постраждалим у ДТП (по території Чернігівської області проходить дві траси міжнародного та національного значення).

Неузгодженість двох процесів – «нарізки» госпітальних округів та проведення адміністративної реформи з утворення об'єднаних територіальних громад (цей процес, за логікою реформи, мав би передувати створенню госпітальних округів, а не «відставати») − спричинила кризову ситуацію із фінансуванням Козелецької ЦРЛ.

Колектив лікарні звернувся до Валерія Дубіля зі скаргою на те, що, фактично, лікарня залишилась без фінансування, оскільки державні гроші були перераховані Остерській громаді, до складу якої входить Остерська міська лікарня. Не зважаючи на те, що фінансування поступило на рахунки Остерської лікарні, медичну допомогу пацієнтам з багатьма діагнозами все-одно надаватимуть у Козельці: Козелецька  лікарня краще укомплектована й має, зокрема, відділення гострої хірургічної патології, травматології, ЛОР, офтальмології, гінекології, інфекційних захворювань, допомоги вагітним та породіллям, яких немає у Остерській лікарні.

 

Іншими словами, гроші забрала одна лікарня (оскільки  Остерська громада вже була сформована, а Козелецька − ні), а лікувати має інша. Ця ситуація виникла, тому що механізм розподілу субвенцій не відпрацьований, отже, подібні ситуації можуть виникати й у наступному при розподілі коштів. «Це кричущий приклад непродуманості реформи. Я вже направив депутатські звернення до МОЗу та КМУ, щоб вирішити нагальну проблему із розподілом субвенцій й запобігти повторенню таких кризових ситуацій», − зазначив Валерій Дубіль.

Фото з поїздки: dubil.org

Безболісно реформувати медицину можливо. Тільки не так, як це робить МОЗ

  • 29 березня 2017
  • 723

22 березня Уряд затвердив склад госпітальних округів 11 областей та м. Києва. За словами заступника Міністра охорони здоров'я Павла Ковтанюка, це дасть «зелене світло регіонам для створення госпітальних рад, стратегічного планування округів на 5 років та залучення інвестицій до медичної галузі». Але чи насправді все настільки райдужно? Існують проблеми, яких намагається не помічати МОЗ, та які, натомість, можуть звести нанівець ефективність реформи, залишивши українських громадян без медичної допомоги.

Ось лише декілька з них.

Склад госпітальних округів затверджено, проте досі немає нормативного визначення самого поняття «госпітальний округ».

 Пообіцяли час доїзду екстреної медичної допомоги до пацієнтів у 60 хвилин, але не відремонтували дороги та не оновили автопарки.

Пообіцяли скоротити кількість лікарняних ліжок, щоб не витрачати зайві гроші на їхнє утримання, але не визначили, куди і як влаштувати медпрацівників, яких доведеться звільнити.

І це - лише поверхня айсбергу, насправді проблеми системні, й їх набагато більше.

Почну з того, що затвердження госпітальних округів відбулось відповідно з поданнями державних адміністрацій, ніхто це питання з громадами не погоджував, хоча на старті реформи представники і Міністерства охорони здоров'я, і Кабінету Міністрів України, заявляли: утворення госпітальних округів − справа добровільна і має бути ініційована владою на місцях. Як це часто буває, в результаті маємо так званий «добровільно-примусовий» процес. Під час моїх поїздок Чернігівщиною я багато спілкувався з медпрацівниками й чув просте: «У нас є проблеми, ми знаємо, як краще, але нас не питають». Усі рішення були прийняті в облрадах, громади до обговорень не залучили, проте відповідальність за організацію роботи округів повісили саме  на них. Тобто обіцяли одне, а вчинили по-іншому. Чи варто дивуватись, що після цього регіонами прокотилась хвиля протестів?

Отже, округи «нарізали», не питаючи, не заглиблюючись у труднощі «на місцях». А таких труднощів насправді багато. Наприклад, у віддалених селах Козелецького району відстань від станції екстреної медичної допомоги до пацієнтів сягає 60-80 км, а подекуди й 100 км. Швидко доїхати по бездоріжжю не вийде. Сам принцип поділу на округи нераціональний: наприклад, у тому ж Козелецькому районі замало медзакладів другого рівня (причина у тому, що район малонаселений, а кількість закладів залежить від кількості населення), а у густонаселених округах, таких, як Ніжинський чи Корюківський, медзакладів другого рівня, відповідно, забагато.

В основі створення госпітальних округів – на перший погляд розумна і сучасна ідея, що «гроші крокують за пацієнтом». Для втілення цього у кожного пацієнта повинна бути електронна медична карта, на рахунку якої зберігаються його страхові гроші, і з цією картою він може звертатися по допомогу у будь-який медичний заклад. А тепер уявіть на хвилинку українські села, де не те що інтернет-зв'язок, навіть мобільний − працює погано. А ще й людей похилого віку, для яких сучасні телефони, планшети та комп'ютери − чарівний, проте незнайомий світ.

Повернуся до проблеми невизначеності понять: досі немає чітко прописаних положень, що таке госпітальний орган, яка процедура його створення, які функції він виконує, як функціонує. Так само, немає відповіді і на питання, хто буде вирішувати долю лікарень: які з них стануть закладами інтенсивного лікування, які − планового, на базі яких будуть облаштовані хоспіси, центри відновлюваної терапії та ін.

Також досі незрозуміло, яка форма управління госпітальними округами буде прийнята, як працюватимуть госпітальні ради, як буде налагоджена їхня взаємодія з об'єднаними громадами у складі госпітального округу та із обласними радами. Чи не занадто «як?», що не мають відповідей, коли реформа вже розгортається?

Усі ці питання мали бути урегульовані до прийняття закону про склад госпітальних округів.

Навіть ті документи, які вже прийняті у МОЗ та КМУ, недосконалі та містять багато протиріч: у постанові КМУ йдеться про те, що об'єднання клінік становить собою госпітальний округ, у положенні про госпітальні ради значиться, що членами цього органу є представники громад. Чи можна таке суміщати? Безсумнівно, ні.

Така непослідовність - на кожному кроці реформи. МОЗ взявся за реорганізацію системи первинної медичної допомоги, не підготувавши належну кількість лікарів загальної практики. За статистикою, українська центральна районна лікарня (ЦРЛ) забезпечує прийом 65-85% звернень пацієнтів, хоча міжнародна практика передбачає, що до 70% звернень обслуговують лікарі загальної практики, тобто первинна ланка.

Ситуацією занепокоєні усі − і лікарі, і пацієнти. Перші хвилюються, що разом із скороченням «ліжкового фонду» втратять роботу, при цьому серед лікарів - 15-30% − спеціалісти пенсійного віку, що вже не підуть вчитися на сімейних лікарів. Швидше за все, вони почнуть заробляти на життя приватною (неофіційною) практикою. Другі − пацієнти − хвилюються, що у разі потреби просто не отримають допомоги через перепрофілювання та закриття лікарень.

Наголошу й ще на одній проблемі. Щоб медичну допомогу отримав кожен пацієнт, треба налагодити транспортну інфраструктуру: відремонтувати дороги, організувати диспетчерську мережу, оновити автопарк. На це знадобиться три-п'ять років роботи.

Отже, зараз МОЗ має одразу розробити програму розвитку госпітальних округів, а не обмежитись визначенням їхніх меж, поклавши відповідальність за усі процеси на громади, які досі ще не сформовані. Жодні обіцянки МОЗу не врятують медицину у сільській місцевості. Спочатку треба об'єднані громади утворити, потім скласти програму розвитку госпітальних округів, провести консультації, а вже потім на добровільних засадах формувати госпітальні округи. Лише так це не буде йти усупереч ідеям децентралізації та дозволить безболісно реформувати медицину, не наражаючи на небезпеку життя та здоров'я українців.

За матерілами блогу на lb.ua.

Валерій Дубіль розповів, чому вибрав шлях публічної політики

  • 24 березня 2017
  • 609

Проблема нашого політикуму сьогодні – те, що закони обговорюються після їхнього прийняття, а має бути навпаки. Тому я разом зі своєю командою працюватиму у новому для України форматі - публічно, у рамках відкритої, публічної політики.

Ідея проведення циклу відкритої, або публічної, політики в Україні належить колишньому президенту Європарламенту Пету Коксу. Головний її принцип − об'єднання представник усіх провідних політичних сил країни для розробки законодавчих змін, що будуть прийняті на рівні парламенту та сприятимуть розбудові українського суспільства. На минулому тижні з колегами-депутатами ми презентували міжфракційне об'єднання (МФО) «За впровадження повного циклу публічної політики», в рамках якого я очолюю медичний напрямок.

На базі міжфракційного об’єднання «За впровадження повного циклу публічної політики», я створив експертно-депутатську групу, яка проаналізує усі «за» і «проти» проведення медичної реформи. Чернігівська область стала «пілотною» - саме з неї розпочнеться реальний аналіз стану системи охорони здоров’я.

Ця галузь мені близька, бо мій життєвий шлях розпочався з роботи фельдшером. І тому я, так би мовити, зсередини розумію, що потрібно зважити думки усіх – лікарів, медсестер, академіків, юристів, представників громадських організацій, щоб глибоко проаналізувати всі загрози на шляху до реформування медичної галузі. Сьогодні я об’єднав їх навколо себе, щоб не просто «поговорити», а знайти рішення, яке б врахувало потреби усіх прошарків населення. Так, експерти та фахівці разом з депутатами сідають за стіл переговорів, розробляють законопроект, і цей документ з великим ступенем вірогідності успішно проходить голосування в парламенті, адже акумулює різні точки зору та містить відповіді на питання опонентів, що виникали під час роботи.

У ході перших зустрічей з медичними експертами ми вже встановили, що необхідно внести зміни до роботи лікарів загальної практики, комерціалізувати первинну ланку, перетворивши амбулаторії на прибуткові бізнес-моделі, у рамках яких безкоштовно українцям буде надаватися гарантований державою перелік послуг, а також будуть запропоновані платні медичні послуги; при амбулаторіях працюватимуть аптеки, тощо.

Спробую пояснити, з яких основних етапів складається цикл публічної політики. Їх сім.

На підготовчому етапі визначається візія (бачення) майбутнього після проведення реформи та виявляються проблеми, подолання яких і буде пріоритетом. Надалі − залучаються провідні експерти для консультацій, та (найголовніще!) нейтралізуються ті, хто зацікавлені у протистоянні реформі задля збереження власних корупційних інтересів. Після − укладаються так звані «Зелена книга проблем» та «Біла книга рішень». Результати роботи, напрацьовані у «Білій книзі», стануть основою розробки законопроекту. Це дозволить виправити ті помилки, яких реформатори припускаються сьогодні. Останні та найважливіші кроки − голосування у профільному комітеті Верховної Ради України та на парламентських слуханнях за розроблений нами законопроект.

Разом з командою, я вже впроваджую перший етап циклу публічної політики. Ми вивчаємо ситуацію в медицині на Чернігівщині. І можу впевнено сказати: механізм реформи недосконалий, особливо страждає сільська медицина. Система первинної допомоги там і без того на ладан дихала, а тепер вщент руйнується.

Нещодавно у мене була чудова нагода поспілкуватися з працівниками лікарень і ФАПів у Новій Басані, Булахові, Косачівці та Озерному (Козелецький та Бобровицький район Чернігівської області). Висновок лише один: «реформатори» згори не бачать усіх проблем, які нині існують. Вони не бачать загроз, які стануть реальністю, якщо й далі поспіхом впроваджувати медичну реформу.

У Косачівській лікарняній амбулаторії сьогодні немає лікаря, усім опікується місцева медсестра. Отже, в рамках реформи заключити договір з МОЗом на отримання фінансування ця медсестра не зможе. Амбулаторія залишиться без грошей, люди – без будь-якої медичної допомоги. Уявіть, скільки аналогічних амбулаторій по всій країні!

Існують і системні проблеми.

Наприклад, МОЗом видано «Приблизне положення про госпітальний округ», що не тільки не містить визначення базового поняття, але ще й суперечить змісту постанови Кабміну, на якій ґрунтується. Перечитаємо постанову Кабміну. Згідно з нею, госпітальний округ − це об'єднання закладів охорони здоров'я. У положенні ж МОЗу, госпітальний округ визначається як об'єднання територіальних округів. Від того, як буде вирішено це питання, залежить основний аспект − як буде проводитися фінансування госпітального округу.

Я би наголосив і на інших проблемах: МОЗ намагається реформувати вторинну та третинну ланку, не створивши гідного фундаменту. Таким фундаментом має бути розбудована система первинної та екстреної медичної допомоги. Адже тільки так можна швидко надавати першу допомогу пацієнтам, ефективно лікувати хворих, «розвантажуючи» лікарів вторинної ланки.

Саме тому вважаю, що єдиний шлях до якісного реформування системи охорони здоров’я – публічна політика, коли під час розробки законопроекту його положення обговорюються публічно, з залученням і сільських лікарів, і академіків, й інших спеціалістів. Лише так у правовому полі ми зможемо досягти тих змін, які так необхідні українській медицині сьогодні.

За матеріалами блогу на lb.ua.

Відкрита політика - єдиний спосіб якісно реформувати українську медицину

  • 16 березня 2017
  • 626

Процес формування госпітальних округів в Україні триває. Існують різні точки зору і виникає багато дискусій з цього приводу. Як зробити цей процес максимально прозорим та прийнятним для всіх його учасників, ми говорили з народним депутатом від ВО "Батьківщина" Валерієм Дубілем.

- Валерію Олександровичу, знаю, що Ви багато років опікуєтесь Чернігівщиною, і один із пріоритетних напрямків Вашої роботи – система охорони здоров’я. Як Ви оцінюєте процес формування госпітальних округів в області?

- Я щойно повернувся з чергової робочої поїздки і побачив на місцях багато проблем. Насамперед, це – розбиті дороги, нестача лікарів і аварійний стан приміщень, де фактично мають розташовуватись амбулаторії. Так, медицину треба реформувати, проте робити це треба поступово і професійно. Ми з колегами зараз працюємо над розробкою повного циклу публічної політики, що передбачає продуктивну взаємодію між Парламентом, Урядом та громадськістю.

- Поясніть, будь ласка, для наших читачів, що таке публічна політика і як планується запроваджувати цю систему в Україні? Чим це допоможе реформувати систему охорони здоров’я?

- Під публічною політикою на Заході розуміють націленість держави на реалізацію суспільних інтересів. Задля цього налагоджують взаємодію між громадськими та політичними об'єднаннями з одного боку, і Урядом – з іншого. Над розробкою законопроекту працюють представники різних політичних партій, експерти, фахівці. У результаті розроблений законопроект акумулює точки зору різних (іноді протилежно налаштованих!) спеціалістів та має великі шанси бути прийнятим.

- Наскільки корисним, на Ваш погляд, є впровадження публічної політики в Україні?

- Зважаючи на європейській досвід, я розраховую, що застосування механізму публічної політики буде ефективним. В Україні повний цикл публічної політики зараз впроваджується за ініціативи колишнього президента Європарламенту Пета Кокса. За західним прикладом, будуть розроблені законопроекти у різних сферах.

- Чим особисто Ви плануєте зайнятись у циклі публічної політики?

- Наприкінці 2016 року в Україні було створено депутатське міжфракційне об’єднання "За впровадження повного циклу публічної політики". Як учасник цього об’єднання, я планую займатися законодавчим врегулюванням медичної сфери, зокрема, на регіональному рівні. Чернігівська область стане «пілотною», і розроблені принципи дозволять вибудувати сучасну систему медицини в усіх областях України.

- У чому Ви вбачаєте перспективність публічної політики?

- Необхідність упровадження циклу публічної політики у системі охорони здоров'я обумовлена тим, що медична реформа сьогодні впроваджується непослідовно і несистемно. Наприклад, відповідальність за формування госпітальних округів МОЗ переклав на новоутворені громади, але фактично межі округів затверджувалися облдержадміністраціями. Уряд демонструє повну неспроможність упорядкувати нормативно-правову базу: МОЗом видано "Приблизне положення про госпітальний округ", яке не тільки не містить визначення базового поняття, але ще й суперечить змісту постанови Кабміну, на якій ґрунтується. Згідно з постановою Кабміну, госпітальний округ є об'єднанням закладів охорони здоров'я, згідно з положенням  МОЗу, − учасниками госпітального округу є міські і районні ради та ради об’єднаних територіальних громад.

Невизначеність цього питання провокує проблеми, пов'язані, у першу чергу, з процедурою фінансування госпітальних округів. А це загрожує закриттям пунктів надання первинної медичної допомоги. Не визначені до кінця і шляхи реформування екстреної медичної допомоги.

Подолати ці та інші проблеми в регіонах можна виключно шляхом формування реально працюючої нормативної бази. У цьому й допоможе механізм публічної політики, європейський досвід, що протягом років напрацьований у розвинених країнах. Про проблеми на місцях, зокрема, на Чернігівщині, я знаю із власного досвіду, оскільки з 2007 року веду роботу з усіма медичними закладами області. Саме тому я розумію, що запропонований шлях реформ не тільки не призведе до поліпшення якості медичного обслуговування на регіональному рівні, а й - у деяких випадках - суттєво ускладнить нинішню ситуацію.

Мета циклу публічної політики у галузі медицини - визначення основ державної політики, що надасть можливість активно розвивати, насамперед, систему надання первинної медичної допомоги. Це дозволить закласти міцний фундамент для розбудови медичної галузі загалом. Я впевнений, що благо пацієнтів та робота лікарів у нормальних умовах і з конкурентною зарплатнею  мають стати основною ціллю реформування української медицини.

- Що вже зроблено для розвитку цього напрямку? Які наступні дії плануються?

- Перші зустрічі членів міжфракційного об'єднання вже відбулись. На цьому етапі ми виявляємо проблеми та перешкоди, які виникають при проведенні медичної реформи, та з'ясовуємо, які нормативно-правові, інституційні та бюджетні зміни мають бути запроваджені.

Так, у рамках вирішення нагальних проблем я зустрівся за круглим столом з експертами та обговорив проблеми первинної ланки медицини. Ми порушили питання вдосконалення системи роботи лікарів загальної практики, шляхи комерціалізації первинної ланки медицини, перетворення амбулаторії на успішно працюючу та прибуткову бізнес-модель.

Наступні етапи впровадження повного циклу публічної політики передбачають укладання "Зеленої книги проблем" за результатами консультацій з експертами та "Білої книги рішень" на основі їхніх відгуків. На цих рішеннях і базуватиметься законопроект, націлений на ліквідацію існуючих сьогодні проблем.

Далі − затвердження законопроекту у профільному комітеті Верховної Ради України та на парламентських слуханнях. Останній етап − винесення на голосування.

- Чи не виникне суперечок на етапі затвердження розробленого законопроекту?

- Механізм роботи над законопроектом дозволяє дійти до консенсусу на етапі його розробки. Це дає певні гарантії того, що законопроект буде прийнято: для обговорення залучаються представники всіх політичних сил, отже, у живому діалозі народжується документ, прийнятний для всіх фракцій. Публічна політика мінімізує негативні наслідки, оскільки враховує інтереси усіх верств населення.

Прогресивна спільнота і я особисто покладаємо великі сподівання на впровадження повного циклу публічної політики, в тому числі, і у сфері охорони здоров'я. Це наш єдиний шанс зупинити безсистемність у реформах та розробити дійсно працюючий механізм, який допоможе нам модернізувати медицину.

"Голос України", 16.03.2017.

Архів новин розділу
<< < лип. 2018 > >>
пн. вт. ср. чт. пт. сб. нд.
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31