Офіційний сайт народного депутата України Валерія Дубіля

Медична «реформа» від влади побудована на брехні

  • Вівторок, 19 червня 2018
  • 261

За матеріалами газети "Високий Вал", № 4 від 15 червня 2018 року.

Понад рік тому Україну облетіла чудова звістка: нарешті вітчизняна медицина буде пореформована і позбавиться корупційної складової. На підтримку медичної «реформи» розгорнулася широка піар-кампанія: так звані «пацієнтські організації» розповідали про те, як чудово заживуть українці, якщо т.в.о. Міністра охорони здоров’я завершить свою справу. Тим часом справжні пацієнти волають, а лікарі в один голос застерігають: «реформа» медицини – це лишень лобіювання політики МОЗа, піар під камери. За екраном – руїна, розвал залишків системи охорони здоров’я. Навіщо це робиться та до чого призведе, ми запитали у народного депутата з фракції «Батьківщина» Валерія Дубіля.

Валерію Олександровичу, українцям пообіцяли якісну і доступну медицину. Коли нарешті ми зможемо її випробувати?

Ви знаєте, те, що нині влада називає медичною реформою, українці – і лікарі, і пацієнти - називають медичним геноцидом. Давайте визначимось з поняттям. Що таке доступна медицина? Це коли бабуся з віддаленого села може за необхідності одразу отримати медичну допомогу, а не трястися в автобусі за 60 кілометрів, щоб у спеці відсиджувати багатогодинну чергу до лікаря. Доступна медицина – це коли екстренка може дістатися вчасно, а не застрягнє розбитою дорогою до пенсіонерки – тобто встигне врятувати їй життя. А якщо потрібна операція, бабусю теж прооперують одразу, а не змусять місяцями збирати гроші. Це я навів приклади, як має бути у нормальній країні, де влада понад усе ставить добробут своїх громадян. Де у нас така доступна медицина? На жаль, діяльність реформаторів призводить до інших реалій – закриття лікарень і ФАПів, масових виїздів лікарів за кордон. Я говорю це з повною відповідальністю.

Тепер коротко про те, чому ми маємо таку сумну картину.

Влада наголошує: українська система охорони здоров’я перебудовується за прикладом західних країн. Там кожен лікар отримує гроші за певну кількість пацієнтів. Пацієнт дивиться, чи влаштовує його якість надаваних послуг спеціалістом і вибирає сам свого «сімейного лікаря». Оскільки лікарів багато, а пацієнтів – мало, то між ними існує конкуренція. Відповідно, лікар мотивований працювати якнайкраще. Для України ж впровадження такої моделі фінансування – самогубство.

- Подібна модель понад 10 років вже працює у Польщі. Чому її не можна впровадити у нас?

Модель дійсно хочуть перейняти від сусідки. Різниця у кількості кадрів для проведення такої реформи між Україною і Польщею значна. Спочатку розкажу про те, що нового вона впроваджує.

Після голосування за Закон України «Про державні фінансові гарантії» № 2168-VIII, система фінансування української медицини змінюється. Тепер медзаклади отримуватимуть гроші не через субвенції, як це було донині, а від «Нацслужби здоров’я». В Україні створюється орган, який у професійному середовищі називають єдиним закупівельником медичних послуг, і який вже 15 років існує в Польщі.

Якщо раніше гроші зверху передавалися на місця, то у нас відбудеться фактично централізація – весь бюджет української медицини (а це найближчим часом буде понад 100 млрд грн) передадуть в одні руки, які самі визначатимуть, яким медзакладам і за що платити. Ми всі знаємо, як нині працює правоохоронна система і як вона «слідкує» за тим, куди витрачаються бюджетні гроші. Виходить, влада створює монополіста, через якого буде легше керувати українцями: один директор медзакладу прихильний до потрібного кандидата – заклад буде забезпечений грошима, інший не проводить пропагандистської політичної діяльності – хай шукає гроші сам. І це – під видом реформи!

У Польщі, якщо повертатись до взірця, така модель за десятиліття роботи показала свою тотальну неефективність. У рейтингу Європейського індексу здоров'я пацієнта за 2016 рік Польща зайняла 31 місце серед 34 країн! Тепер країна відмовляється від єдиного закупівельника послуг. А все тому, що цей орган – монополіст. Він сам визначає, який тариф на медпослугу ставити, і, зазвичай, занижує його. Так само зменшується і річна потреба у фінансуванні системи охорони здоровя – він просто допомагає економити бюджетні гроші! У чиновників тепер не болить голова – де взяти гроші. Але для пацієнтів ситуація зворотня.

При суттєво більшому об’ємі фінансування медицини (більш, ніж 600 євро на душу населення у Польщі - проти 90 в Україні), Польща має суттєві – і схожі з нашими - проблеми в сфері охорони здоров’я:

  • тривале (багатомісячне) очікування і черги до лікарів на всіх етапах обслуговування - від первинного огляду до планового оперативного втручання;
  • жорстка обмеженість фінансування та обсягу діагностичних заходів, а також кількості відвідувань лікаря, що ускладнює швидку діагностику захворювань і зменшує свободу медика у прийнятті рішень;
  • коротка госпіталізація через нерегулярні оплати перебування в стаціонарі, і відповідно, часто передчасна виписка хворого, та багато іншого.

Людина, яка приходить по безоплатну меддопомогу, просто не може її отримати, адже ліміти бюджетних коштів на медичні послуги вичерпуються вже до середини року. І що лишається? Платити. Саме так може бути й в Україні.

- Але ж влада обіцяє безкоштовну і якісну медицину.

Вся медична «реформа» від влади побудована на брехні. Ось ця впроваджувана в Україні модель фінансування працює там, де є достатня кількість лікарів, де розвинена інфраструктура. Що є у нас? У нас навіть не до всіх сіл дорога є! Хоча б якась! А влада за це перекладає відповідальність на громади: мовляв, ми зініціювали, показали вам на презентації, як має працювати система охорони здоров’я, і все. Далі – самі шукайте гроші на ремонт доріг і приміщень амбулаторій. І нам немає різниці, що не всі громади однаково заможні. Розумієте? Це все – політичний піар.

 

Одні обіцяють, а інші мають шукати, як їхні обіцянки втілити у життя. От є нова система: лікар отримує гроші за кількість пацієнтів, а не за якість обслуговування чи лікування. Як його заохотити приїхати до пацієнта вщент розбитою дорогою на край світу? Потрібно створити конкуренцію серед медпрацівників. Як її створити, якщо в Україні не вистачає 13,2 тисячі лікарів? Міністерство охорони здоров’я це питання не турбує – у 2017 році, за керування МОЗом командою Супрун, спеціалізацію «сімейний лікар» отримали менш ніж 500 медиків проти 13,2 тисяч нестачі! Конкуренції серед лікарів не існуватиме, лікар обслуговуватиме не 2000, а всі 3000 і навіть 4000 пацієнтів, медпослуги просто стануть недоступними.

- Раніше Ви сказали, що за новою системою фінансування гроші отримує медзаклад. А як же гасло «Гроші йдуть за пацієнтом»?

В тому-то й справа, що це теж брехня. У МОЗі заявляють: ваш лікар отримуватиме понад 18 тисяч гривень щомісяця, бо гроші підуть за пацієнтом. Це – чистими грошима, без оплати праці медсестри й інших витрат. Чим більше пацієнтів – тим більша заробітна плата. Але є один дуже цікавий момент. Згідно з наказом МОЗа №503 (про порядок вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу) та постановою КМУ № 407 (про порядок реалізації державних гарантій медичного обслуговування населення для первинної медичної допомоги на 2018 рік), гроші за кількість підписаних декларацій отримує зовсім не лікар, а медзаклад, у якому він працює. Заробітні плати лікарям визначатиме директор державного підприємства, у яке має перетворитися медзаклад, щоб отримати гроші від Нацслужби здоров’я.

Тепер давайте подивимось, як це вплине на ФАПи і загалом на доступність меддопомоги.

Центри Первинної медико-санітарної допомоги після отримання ліцензії стануть монополістами на селі. До директора цього медзакладу приходять гроші, знову ж таки, за кількість декларацій. Чи вигідно йому буде утримувати віддалені амбулаторії чи ФАПи, оплачувати їм енергоносії, займатися логістикою препаратів? Навіщо це їм потрібно? Так само, навіщо їм приїздити на виклик додому, якщо конкуренції немає і можна зекономити гроші? Чи витрачати час на лікування пацієнта, якого можна перенаправити до вузького спеціаліста у лікарню ще за 60 кілометрів? До цього додам, що зона обслуговування ПСМД у деяких випадках буде значною. Наприклад, моя рідна Чернігівщина має найнижчу щільність населення. А умови для всіх однакові: гроші за кількість – щільнонаселений край чи ні.

Так, влада загнала медпрацівників у глухий кут: або жертвуй власним доходом і витрачай гроші на візит до пацієнта додому (або на утримання того ж ФАПу), або економ. А люди для неї – це так, непотрібний ресурс.

- «Сімейним» лікарям, як Ви вже відзначили, обіцяють дійсно високі зарплати. Звідки у бюджеті такі кошти?

Назву це ще однією гарною маніпуляцією. Для того, щоб зрозуміти, як українців влада вводить в оману, потрібно заглибитися у цифри бюджету.

Почну здалеку. Щоб медицина вижила в українському сьогоденні, її бюджет щороку має зростати. На скільки саме? На це впливає низка факторів. По-перше, інфляція. За 2017 рік рівень інфляції у нас – 13,7%. По-друге, вартість лікарських засобів, яка за минулий рік зросла на 14,7%; приріст фонду оплати праці через зростання мінімальної заробітної плати з 3200 до 3723 – склав 16,3%. Забігаючи наперед, скажу, що прийнятий бюджет медицини потрібно збільшити мінімум на 15,6% або на 7,5 млрд, щоб хоча б профінансувати заклади на рівні минулого року. Але т.в.о. Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун підписала недофінансований бюджет. І мало того, що грошей більше не стало – для того, щоб показати видимість «реформи», влада перекинула гроші з багатьох важливих напрямків – на первинку («сімейні лікарі»), де найлегше показати видимість реформи.

Щоб не розписувати складні формули, назву відсотки, на які збільшилося фінансування різних рівнів. Якщо екстрена медична допомога, районні і обласні лікарні і поліклініки у 2018 році отримали тільки на 6% більше, то заклади первинки, які з другого півріччя фінансуватимуться через новостворену Національну службу здоров’я, отримають фінансування, більше за минулорічне в 1,5 – 6,2 рази (в середньому в 2,4 рази)! До речі, на всю Україну тільки 150 таких закладів встигли підписати договори з Нацслужбою, на Чернігівщині - взагалі тільки один. Наступного разу договір з Нацслужбою медзаклади зможуть заключити тільки з листопада. Виходить, менше ніж 15% пацієнтів зможуть скористатися «реформою первинки» у цьому році. А держава на це витратить за півріччя понад 2 млрд грн! На решту 85% пацієнтів, яких реформа цьогоріч не зачепить, держава витратить приблизно 8 млрд грн. Порівняйте 8 млрд на рік на 85% населення та 2 млрд на півріччя на 15% щасливчиків! Так клаптиково влада проводить свою «реформу».

Хто заплатить за нереформовані рівні (всі, окрім первинки), щоб вони вижили? Звичайно, пацієнти. Якщо поділити весь бюджет лікарень 2017 року, то 60% (109,1 млрд) склали прямі платежі українців («благодійні внески», купівля ліків, оплата послуг приватних лабораторій та ін), тоді як держава на це витратила тільки 68,3 млрд бюджетних коштів (40%!). То за чий рахунок проводять «реформу»?

Найтрагічніше те, що перекидати кошти влада вічно не зможе, бюджет не гумовий, – їх потрібно буде десь брати. Спадає на думку неймовірний сценарій - після виборів вже колишні «реформатори» вийдуть і скажуть: ось, дивіться, ми провели реформу первинки («сімейні лікарі») для 10-20% населення, у нас все чудово працювало. А чому нова влада не може її завершити? Бо – непрофесійна! Насправді ж, відповідальність на «реформаторах» - до початку реформи потрібно було заручитися джерелами фінансування. Продумати і ввести те саме медичне страхування, коли за працюючих сплачує роботодавець, а за решту - держава.

Результат таких непродуманих дій – скорочення лікарів і закриття лікарень. Як, наприклад, у моїх рідних Прилуках, де скорочують медпрацівників лікарень (недофінансування – 30 млн грн!), і Любечі, де не так давно закрили останнє відділення Ріпкинської центральної районної лікарні.

- Нещодавно Ви заявили про те, що інформацією, яку пацієнти надають до системи eHealth, можутькористуватисяшахраї. Яким чином?

Коли пацієнт підписує декларацію з медзакладом, то надає згоду на обробку своїх конфіденційних даних (паспортні дані, податковий номер, дата народження, телефон, а в деяких випадках - дані зі свідоцтва про народження дитини та копії паспорта та інших документів) електронною системою охорони здоров'я. А медичний заклад без його згоди передає дані в абсолютно іншу інформаційну систему - електронну систему обміну медичною інформацією.

Інформація до цієї – уже наступної - системи надходить через посередника, який підключив медичний заклад - власника і оператора медичної інформаційної системи. Зараз таких посередників 8, які МОЗ відібрав за незрозумілими критеріями.

Все виглядає правильним. Та от відповідальність за збереження зберігання конфіденційних даних і правила роботи цих посередників нічим не визначені. МОЗ не розробив типового договору між посередниками і медичними установами, в якому чітко визначається доступність інформації, відповідальність за її розголошення. Немає затвердженого регламенту роботи електронної системи охорони здоров'я, а той, який є, затверджений громадською (!) організацією.

У деяких випадках конфіденційна інформація українських пацієнтів у операторів МІС знаходиться за межами України!

Як можуть використовувати цю інформацію? Так як завгодно, і з метою нав'язати вам свій товар - дзвінками, СМСками або навіть особистими візитами продавців. Можуть їх використовувати шахраї - ви раптом станете поручителем за кредитом або покупцем непотрібного Вам товару, продавець якого вимагає від Вас гроші або неустойку за невиконану угоду. Та й багато ще як. Шахрайських схем безліч.

- І все ж, МОЗ бодай за деякими напрямками спрацював. Взяти хоча б знищення корупції після переходу до Міжнародних закупівель ліків.

Команда Супрун немає жодного відношення до запровадження Міжнародних закупівель ліків, які ввели Законом України № 269-VIII від 09.03.2015 р. Її команда до керівництва МОЗа прийшла тільки у середині другого року Міжнародних закупівель, і найганебніша їхня «заслуга» - прийняті зміни до правил проведення закупівель, які дозволяють міжнародним організаціям здійснювати поставки впродовж півтора року після отримання авансу. І це констатувала Рахункова палата у своєму аудиті!

Уявляєте, Україна надає безпроцентний кредит міжнародним закупівельним організаціям на півтора року. У той же час вона запозичує гроші на міжнародних ринках капіталу і сплачує утримувачам держоблігацій 7-9 % річних у валюті! Фактично, цим безвідсотковим кредитом Україна знищує уявну економію від зниження цін на медпрепарати.

А що ми маємо навзаєм? Більшу кількість дешевших, але неякісних ліків. Наприклад, замість дорогих ацелюлярних (інактивованих) вакцин провідних світових виробників, Міжнародні організації почали закуповувати у величезних кількостях набагато (іноді в десятки разів) дешевші вакцини індійського виробництва (цільноклітинні, «живі», які можуть призвести до неочікуваних наслідків). Таким чином МОЗ зміг збільшити їхню кількість і показати «забезпеченість вакцинами у достатній кількості».

Раніше ліки поставлялися протягом 90 днів, і дуже рідко за передплатою. Якби ж зараз ліки закуповувались через систему Прозорро, держава платила б за них за фактом поставки, а не авансуючи їх наперед, і не несла б збитки.

Закцентую, МОЗ закуповує препарати для лікування зовсім не нежиті та ГРВІ, а важких захворювань. Через затримку поставок і невчасне отримання лікування, перебіг хвороби ускладнюється, людина може стати інвалідом і навіть померти! Людські життя – справжня ціна міжнародних закупівель у виконанні міністерства і гонитви МОЗа за уявною економією від зниження цін на закупівлі препаратів.

- Чи є у Вашого Всеукраїнського обєднання план реформування медицини?

Все можна зробити, якщо людина думає про інших людей, а не про власне збагачення. У нас є план і він став частиною програми нашого лідера Юлії Володимирівни Тимошенко «Новий курс України».

Ми бачимо, як сформувати комплексну і єдину політику здоров’я, щоб забезпечити нову якість життя і розвитку суспільства.

По-перше, потрібно забезпечити доступність медичної допомоги для всього населення незалежно від статків або місця проживання. Між державою, пацієнтом і медичними закладами потрібно встановити такі стосунки, котрі забезпечать рівний доступ до повного і достатнього обсягу якісної медичної допомоги. Базою для справжньої медичної реформи стане нова система фінансування, яка зможе знайти фінансові ресурси.

Друге завдання - зменшити фінансовий тягар витрат домогосподарств на лікування до посильного для них рівня. З цим у наших економічних реаліях впорається тільки обов’язкове медичне страхування - як частина бюджетно–страхової моделі фінансування охорони здоров’я. При цьому, страхові внески за працюючих сплачує роботодавець, а за непрацюючих (дітей, пенсіонерів, інвалідів) – держава.

Тільки система обов’язкового медичного страхування зможе врятувати медичні установи від закриття і зробити медичні послуги дійсно якісними. У той же час вона забезпечить гідні умови праці медикам та зробить медицину дійсно доступною для пацієнтів, а громади отримають базу та ресурси для модернізації та розвитку медичних закладів. Тільки за її впровадження в Україні з’явиться дійсно європейська медицина.

Подiлитись посиланням:
Архів новин розділу
<< < вер. 2018 > >>
пн. вт. ср. чт. пт. сб. нд.
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30